ЯК НЕ ТРЕБА ВЗАЄМОДІЯТИ З ТРЕНЕРОМ
Багаторічні спостереження дають підставу виділити два перегини, які часто зустрічаються при спілкуванні з тренером. Поряд з тими батьками, які після кожного тренування очікують посекундний звіт про свою дитину та її «успіхи», є й такі, які вважають за краще мінімізувати цей момент і черпають інформацію виключно від дитини. У цій статті увага буде приділена другому способу відносин, оскільки, на мій погляд, він деструктивніший, ніж перший. Безумовно, все суто індивідуально (у кожного своє власне уявлення про те, як це потрібно робити), але я ставлю за мету показати явище.
Думаю, не потрібно бути науковим діячем, щоб усвідомити, що дитина не здатна дати адекватну оцінку ситуації (тренувальному процесу) і в принципі не повинна це робити. Перша помилка, яку часто припускаються такі батьки, це починають за спиною тренера критикувати його дії. Мовляв, не приділяє уваги/не так подивився/не то сказав, або ж в інший бік – дав надто складне завдання/надмірно вимагає/упереджено ставиться та й інше. Буває так, що в процесі підготовки спортсмен, набуваючи бійцівських якостей, починає відхилятися від сімейного укладу і чим більше, тим менше він стає схожим на своїх близьких родичів і тут трапляється друга поширена помилка, коли один із батьків приходить у спортзал і влаштовує скандал. Після чого йде з гордо піднятою головою і навіть не здогадується про те, що своєю поведінкою перекреслив спортивне майбутнє дитині, відбивши бажання у тренера ВКЛАДАТИ душу в такого спортсмена. Дитина може й надалі відвідувати тренування, отримувати увагу, рекомендації з виправлення помилок і навіть певну допомогу, але ВКЛАДАТИСЯ в неї тренер вже не буде. Відкрию маленький секрет для таких батьків. Якщо тренер не буде зацікавлений у спортсмені, то результату ніколи не буде, яким би талановитим не був спортсмен.
Далі ситуація посилюється за таким сценарієм. Оскільки метою скандалу служить повернення до старого сімейного способу виховання (читайте придушення) і грубе неприйняття нових форм якостей характеру, то батьки різними способами починають схиляти тренера саме до цього і всіляко намагаються вплинути на процес розвитку спортсмена. Треба пам’ятати, що справжній професіонал НІКОЛИ не враховуватиме подібні побажання батьків і не дозволить втручатися у свою роботу, з чого випливає наступний факт: пропорційно зростаючому впливу тренера, вплив батьків буде стрімко зменшуватися. Це викликає внутрішню паніку і в хід йде все, що можна придумати, від приниження тренера в очах дитини до фізичної перешкоди розвитку: коли дитину замикають у кімнаті, щоб не йшла на тренування або кидають парасолькою в голову дочки, при зробленому виборі піти в спортзал, замість того, щоб посидіти вдома з мамою.
Я навів кілька конкретних прикладів помилок, які часто зустрічаються з боку батьків при взаємодії з тренером. А їх безліч. І всі вони мають тільки одну явну причину – нерозуміння, що виникає від неповноти інформації про процес, що відбувається. Річ у тому, що спорт висуває низку вимог до спортсмена, ігнорувати які тренер ніяк не може, звідси і всі його дії, які батьки мають чітко розуміти та в ідеалі підтримувати.
Правильна ж взаємодія передбачає систематичне (не обов’язково щодня) спілкування з першоджерелом, тобто із вашим тренером. Особливо коли щось незрозуміло чи не подобається. Справжній професіонал завжди пояснить причину своїх вчинків та перспективи, що йдуть за ними (якщо не може, це не професіонал і можете сміливо помахати йому рукою).
І останнє: заявивши тренеру про своє бажання зробити з дитини чемпіона, бажано завжди пам’ятати, що справжній спортсмен виховується за законами спорту і до цього потрібно бути готовим.
P.S. Аналізуючи причину непрямого збору інформації замість прямого спілкування, зазвичай, з’ясовується дуже цікавий факт таких батьків. Але це вже зовсім інша історія.
Культура общения с тренером
Обращайтесь к тренеру на «Вы»
Проявление вежливости
⠀Культура
Уважайте нерабочее время
⠀
Цените любой результат
⠀
Не обсуждайте решение тренера
⠀
Не давайте тренеру советы
СИНДРОМ ИПОХОНДРИКА
(эмоционально-неустойчивым личностям, просьба не читать)
Начать эту статью хочу со слов выдающегося спортивного психолога Г.Д. Горбунова: «Знание и понимание людей, предвидение особенностей их поведения в динамике спортивной деятельности – важнейшая профессиональная характеристика тренера». И вот что я вижу за последние 10 лет работы спортивным тренером. Мы слишком зациклились на себе, на своих ощущениях, на своих чувствах, эмоциях и т.д. И совсем забыли за результат. Нас он перестал интересовать. Эта зацикленность (эгоизм) уже настолько вросла в нашу жизнь и вытеснила все остальное, что превращается в болезнь. И название этой болезни – Ипохондрия (состояние, характеризующееся преувеличенным вниманием к своему здоровью, необоснованным страхом за него, настороженной фиксацией сознания на своих физических ощущениях. Ипохондрия свойственна для тревожно-мнительного типа людей). Во всем мы ищем удовольствие, во всем. А там, где его нет – с агрессией отвергаем.
Вся система современного воспитания построена именно на том, чтобы было приятно всегда и во всем. Еще Макаренко писал: «перекидывая ответственность на ребенка (хочешь, ходи, не хочешь – не ходи) мы наносим большой вред воспитанию и формированию личности, потому что при первой же неудаче он моментально реализует свое право – не хотеть это больше делать». Доходит просто до абсурда. С каждым днем пропадает способность сопротивления (абсолютно всему) иногда проявляются внешние недовольства, но все ограничивается только словами. Нынешнее поколение научено только нытью и острословию и то на примитивном уровне, а сделать что-то реальное, не в состоянии.
Призвание – ТРЕНЕР!!!
О некоторых опасностях ….
В этой статье хочу представить вашему вниманию наиболее распространенные препятствия на пути спортивного роста. Написанное ниже относится как к спортсменам, так и к тренерам. Разумеется, это далеко не полный список, но основные пункты обязательны для исправления. Это конечно для тех людей, у кого есть цель добиваться реальных результатов, а не топтаться на одном месте, обманывая себя, а также тех, кто не хочет быть обычным наблюдателем чужих достижений.
1. Отсутствие привычки трудиться. Все сводится к эмоциям и получению легкого результата. Это порождает лень и эгоизм и чем больше это явление поддерживает неумелый тренер и беспечный родитель, тем более нереально обратить этот процесс в другую сторону, в сторону достижения реального результата. Спорт – это не развлечение и нельзя здесь гоняться только за положительными эмоциями. Конечно, спорт должен доставлять радость, но эта радость должна чувствоваться от проделанной работы и полученного в результате этого конкретного достижения. Таким достижением должна быть выполненная задача, поставленная тренером. Об этом я писал ранее.
2. Большой опасностью в развитии во все времена является убежденность как тренера, так и спортсмена в необходимом уровне знаний (первый случай) или подготовки (второй). Человек уверен, что этого достаточно и пользуется одними и теми же приемами, методами и знаниями, не видит в этом ничего плохого. Но как известно, мир не стоит на месте и нет предела совершенству. Те методы, которые работали вчера, сегодня могут приводить к обратному эффекту. Поэтому, останавливаясь в развитии и поиске нового, такие люди лишают себя перспектив и на фоне постоянно меняющихся условий жизни, неизбежно начинают деградировать, что приводит к ухудшению результатов.
3. Отсутствие критического отношения к себе. К своей проделанной работе, к прочитанному, к неудачам своих воспитанников. Этот момент еще больше усугубляется со стороны некоторых родителей, которые пытаются всячески сгладить неудачное выступление своего ребенка, чем меняют у него отношение к проигрышам. Отсюда возникает нечувствительность к своим недостаткам (недостатку знаний, опыта, труда, выступлений…). Здесь, как и в любом явлении, нужен баланс. Нельзя быть и слишком чувствительным, поскольку это приведет к самобичеванию. Нужно вырабатывать в себе здоровую самокритику. Способность к самокритике присутствует у тех людей, которые трезво смотрят на жизнь и не прибывают в иллюзии.
Свежие комментарии