Наш второй сайт

https://scvivat.com/

Instagram

Это сообщение об ошибке видно только администраторам WordPress

Связаться

Архивы

Свежие комментарии

прыжки на акробатической дорожке

ІХ відкрита першість спортивного клубу «Віват»

З 19 по 25 грудня 2022 року у Дніпрі відбулася 9-та відкрита першість спортивного клубу «Віват» зі стрибків на акробатичній доріжці та стрибків на подвійному міні-батуті, в якому брали участь команди із Запоріжжя, Полтави та Дніпра. Дніпро представляли – Будівельна академія, фітнес-клуби Феррум, Планета спорту, КДЦ.

Перша частина, вже за традицією, де виступали наймолодші акробати, була проведена по спортивних залах (на місцях) і понад 95% спортсменів успішно впоралися з поставленим завданням та виконали свої розряди, що говорить про якісну підготовку тренерами (Боровкова Аріна Олександрівна та Кацаєва Крістіна Віталіївна) своїх вихованців. Цей відсоток значно зріс порівняно з 86% минулого року. Другу частину (основну) провели на нашій базі у залі акробатики спорткомплексу ПДАБА. На цей раз до нас приїхали гості з Полтави. Не дивлячись на важкий час і перешкоди, свято спорту вдалося і все задумане вийшло. Загальна кількість учасників становила понад 130 осіб.

Змагання проводилися на двох акробатичних доріжках та подвійному міні-батуті. На цих акробатичних снарядах продемонстрували свою майстерність як юні спортсмени з юнацьких розрядів, так і досвідчені спортсмени (призери та переможці Чемпіонатів України та Всеукраїнських змагань), які виступали за 1 спортивним розрядом, КМС та програмою МС.

Почесним гостем нашого заходу був провідний тренер зі стрибків на батуті та акробатичній доріжці, представник Міністерства Спорту України – Ярослав Віталійович Калюжний.

За традицією, хочеться відзначити всіх наших партнерів, без яких змагання не мали б святкового забарвлення та які надали цінні подарунки переможцям та призерам першості.

Що ж до результатів, то місця розподілилися таким чином:

Акробатична доріжка

3 юнацький, молодша група, дівчата: перше місце – Котовенко Кіра (СА, Дніпро), друге – Носова Анастасія (Запоріжжя), третє – Шеремет Дарина (СА, Дніпро).

3 юнацький, молодша група, хлопці: переможець – Смирнов Микита (Запоріжжя), друге місце – Петров Гліб (Запоріжжя).

3 юнацький, старша група, дівчата: 1 місце – Захарова Кароліна (Запоріжжя), 2 місце – Пучкова Богдана (Запоріжжя) та Зазимко Алеся (СА, Дніпро), 3 місце – Косенко Катерина (СА, Дніпро).

3 юнацький,  старша група, хлопці: переможець – Сенча Владислав (ПС, Дніпро), срібні призери – Мартиросян Гарік (ПС, Дніпро) та Мартищук Олександр (СА, Дніпро), бронзовий призер – Головач Матвій (КДЦ, Дніпро).

2 юнацький, молодша група, дівчата: переможниця – Пащенко Владислава (Полтава).

2 юнацький, старша група, дівчата: 1 місце – Носенко Агата (Запоріжжя), 2 місце – Рябуха Ганна (Полтава), 3 місце – Філіппова Аріна (Запоріжжя).

2 юнацький, молодша група, хлопці: 1 місце – Бережний Андрій (Полтава), 2 місце – Комарист Андрій (Полтава), 3 місце – Нагірний Давид (Полтава).

Дівчата (2014 та молодші, 1 дорослий): 1 місце – Павлова Ярослава (СА, Дніпро), 2 місце – Оверченко Дар’я (Полтава);

Дівчата (2012-2013, 1 дорослий): переможниця за програмою КМС – Кутова Аліса (СА, Дніпро), срібна призерка – Тесленко Тетяна (Полтава), бронзова призерка – Кіценко Євгенія;

Хлопці (2012–2013): 1 місце – Закаблук Всеволод (Полтава), 2 місце – Геращенко В’ячеслав (Полтава), 3 місце – Дучинський Максим (Полтава);

Дівчата (2010-2011, 1 дорослий):1 місце – Артеменко Ярослава (Полтава);

Хлопці (2010-2011, КМС): 1 місце – Савков Андрій (Дніпро-Лисичанськ);

Хлопці (2014 та молодше, 1 дорослий): 1 місце – Саклаков Дмитро (Дніпро-Бердянськ);

Дівчата (2009 та старше, МС): переможниця – Мохова Юлія (СА, Дніпро), срібна призерка – Зінов’єва Ганна (Дніпро-Харків);

Подвійний міні-батут:

Молодша група (2014 та молодше), серед дівчат: 1 місце – Павлова Ярослава; серед хлопців переможцем став Саклаков Дмитро (Дніпро-Бердянськ).

Група (2012-2013): переможницею стала Кутова Аліса (Дніпро)

Група (2010- 2011): переможцем став Савков Андрій (Дніпро-Лисичанськ)

Старша вікова група (2009 та старше) серед дівчат: переможницею стала Мохова Юлія (Дніпро) та срібною призеркою стала Зінов’єва Ганна (Дніпро-Харків).

Медальний залік:

Запоріжжя: золото – 3 шт, срібло – 3 шт, бронза – 1 шт (7 медалей);

Полтава: золото – 4 шт, срібло – 5 шт, бронза – 3 шт (12 медалей);

Дніпро: золото – 12 шт, срібло – 5 шт, бронза – 3 шт (20 медалей).

Усі переможці та призери були нагороджені медалями, пам’ятними грамотами та цінними подарунками, решті спортсменів було вручено дипломи за участь та подарунки від наших партнерів. Тож із порожніми руками ніхто не залишився!)

Всеукраїнські змагання зі стрибків на акробатичній доріжці, Шостка

29.09-01.10.2022 у місті Шостка (Сумська область) відбулися Всеукраїнські змагання зі стрибків на акробатичній доріжці. Виступали спортсмени із шести областей (Сумської, Хмельницької, Вінницької, Львівської, Полтавської, Дніпропетровської).

У результаті змагань Саклаков Дмитро виборов золоту медаль у молодшій віковій групі, серед дівчаток Ярослава Павлова в завзятій боротьбі посіла друге місце. У групі 2008-2009 р.н. срібну медаль здобула Зінов’єва Ганна, яка виступала за програмою майстрів спорту.

Вітаємо всіх наших спортсменів з успішним дебютом та бажаємо подальших перемог!

Поворот не туди (частина 9)

АМБІТНІСТЬ БАТЬКІВ

Ця проблема (а це проблема) має дві складові:
Перша, проекція на дитину своїх очікувань, що виникають внаслідок власних нереалізованих бажань та нездійсненних мрій. Приклад: тато, колишній спортсмен (не зовсім вдалий), спить і бачить свого сина заслуженим майстром спорту, хоча у сина не виявляється жодних якостей, які мають бути присутніми для досягнення цих амбітних цілей.
Друга, що плавно випливає з першої – грубе втручання у Божественні задуми. Кожній людині при народженні дається свій унікальний життєвий шлях, своє призначення і часто воно не збігається з уявленнями батьків.
А зараз плавно повертаємось з небес на землю і уважно дивимося до чого це все приводить. Як завжди наводжу лише перевірені факти та конкретні приклади (ніякої води).
Статистика наступна: приблизно в 90% випадків амбітність батьків по відношенню до своїх дітей провальна за своєю природою. Чи то бажання бачити свою дитину успішним спортсменом, зіркою цирку, чи генієм іншої сфери діяльності. Проблема ця має своє коріння і свою природу, але це не тема сьогоднішнього посту. Можу лише «закинути» думку, що всі проблеми родом із дитинства. Провальність забезпечується ще й технічними моментами. Зазвичай такі амбітні батьки бажають щоб минулі нездійсненні мрії реалізувала їхня дитина та тренер, але самі в цьому участі брати не бажають, а якщо й бажають, то відбувається це тим самим методом грубого втручання в процес, на кшталт «я краще знаю, як повинно бути». Тобто власноруч добивають і без того мертвонароджену ідею. З подібним явищем особисто я стикався неодноразово. У фінальній розмові з таким спортсменом/спортсменкою, з’ясовується, що спорт – це не їхній шлях і навіть не їхній вибір, а просто страх перед батьком (зазвичай одним, за згодою та підтримкою другого) та його амбітними планами на життя і долю дитини. А справжнє призначення людини лежить далеко поза межами спортзалу.
У плані спорту, у мене виникає глибоке занепокоєння від маніакальної впевненості таких амбітних батьків у спортивній талановитості їхньої дитини, приписуючи їм неіснуючі якості. Коли заявляють, що він дуже здібний та талановитий, а насправді все закінчується повною нездатністю стрибнути вгору та одночасно махнути туди ж руками. Простими словами, повна розбовтаність та неузгодженість рухів (розкоординація). А вишнею на торт можу представити вашій увазі недавній випадок, коли до нас привели гіпереластичного підлітка, підготовленого фізично в іншому виді спорту (спеціально не називатиму спорт, бо справа не в спорті, а неадекватній оцінці дорослих) з амбіціями стати зіркою в акробатиці. Так от цей хлопець не зміг нахилитися вперед і дістати руками свої шкарпетки (складка ноги разом), що характерно для дорослої людини, яка ніколи спортом не займалася (і то не завжди, впевнений знайдуться винятки), але ніяк не для гіпереластичного юнака. За шпагат я навіть розповідати не буду. А після 30 звичайних присідань, він мало не знепритомнів, чим викликав у тренера чергове збентеження і завдання стало нетривіальним, щоб він фізично дожив до кінця тренування (я це цілком серйозно пишу, оскільки тренер злякався не на жарт).
Моя порада дуже проста. Перше і найважливіше у вихованні дитини, з ранніх років спробувати виявити її природні нахили і далі їх розвивати, тим самим формуючи та зміцнюючи у дитини її власні амбіції, але вже на її шляху. Для цього потрібно лише подивитися на дитину, як на майбутню особистість зі своєю свободою волі і правом вибору, а не як на свою довічну власність у вигляді зручної біологічної іграшки.

Представник міністерства спорту України, Калюжний Ярослав

Вчора у нас в гостях був представник міністерства спорту України, провідний тренер зі стрибків на батуті та акробатичній доріжці, майстер спорту та просто хороша людина – Ярослав Калюжний.

“Інспекція” клубу та матеріально-технічної бази пройшла успішно)

Подяка за волонтерську діяльність

Сьогодні отримали вдячність за волонтерську діяльність від ректора ПДАБА – Миколи Савицького

Поворот не туди (частина 7)

Про відсутність бажання

Раніше я вже писав про це негативне явище, але цього разу виникло непереборне БАЖАННЯ розібратися в причинах такого стану у дітей та підлітків, які займаються спортом, хоча б коротко, так би мовити, для загального розуміння.

Прагнення, бажання, намір, мета – всі спонукання до дій є не що інше, як відбиток буття, відбиток об’єктивного матеріального світу. Бажання, як і всі явища свідомості, має рефлекторний характер. Спочатку бажання часто має характер невизначеного наміру зробити щось, а далі в процесі розвитку зазвичай починається вольовий процес. Без вольового акту бажання загине у зародку. Думаю, перші висновки можна зробити вже зараз. Без волі жодне, навіть сильне бажання ніколи не реалізується. Є таке поняття як «сила волі» і чим більша ця сила, тим більше шансів «здійснитися» бажанню. Забігаючи наперед, скажу, що вольове зусилля піддається тренуванню.

А зараз повернемося до нашої реальності. За багаторічну спортивну практику доводиться сотні разів чути фрази від батьків, що у  дитини зникло бажання тренуватися. Далі це поширюється у підлітковому віці абсолютно на всі сфери життя. «У нього зникло бажання до всього, а раніше був хорошим хлопчиком». І дивно, що з цією ситуацією ніхто нічого не робить. Знизують плечима і твердять: «А що ми можемо зробити, якщо він не хоче». А у підлітковому віці він же особистість, нехай сам і вирішує. Зрозуміти, чому більшість не вирішує цієї проблеми цілком можна. Просто не знають та не розуміють, як її вирішити. Тим більше, що боротися з наслідками набагато складніше, аніж із причиною. А усувати причину треба було у «глибокому дитинстві». А чи розуміють ТАКІ батьки, що найчастіше вони самі є тими людьми, хто з дитинства своїми необміркованими діями поступово вбивали усі бажання своєї дитини (знищуючи свободу волі), доки не відбили практично всі, крім найнижчих, споживчих? Для ясності наведу конкретні факти та фрази: «Я працюю для того, щоб мої діти відпочивали», «Ми звільнили її від усіх обов’язків у житті, крім школи», «Нам не треба з нього робити чемпіона», «Ми не хочемо, щоб вона взагалі змагалася і відчувала нервову напругу» тощо. А скільки разів доводилося чути, коли при виникненні у дитини бажання зробити щось конкретне чи спробувати себе в тому, де батьки не розуміються, він отримував відмову і навіть заборону на це. Це докорінно неправильна позиція і таке виховання лише шкодить, що ми й маємо у результаті.

Бажання дитини до дії (позитивного, я не маю на увазі тикати вилкою в розетку) потрібно підтримувати і надалі зміцнювати. Це призведе (ви не повірите) до впевненої особистості. Правда при правильних та своєчасних коригуваннях батьків. Але таке, на жаль, бачу не часто. Якщо копнути трохи глибше, то з’ясовується, що так відбувається в основному від лінощів або страху самих батьків. Але зараз пост не про це, а про те, що при такому вихованні ми власноручно вбиваємо будь-яке нормальне бажання у дитини, якій властиво за своєю природою все пізнавати та розвиватися.

А зараз запропоную парадоксальний висновок: БАЖАННЯ ТРЕБА ВИХОВАТИ. Потрібно зміцнювати силу волі та дозволити свободу волі. І робити це не так складно. Для початку буде досить небагато батьківської уваги та стимулювання дій дитини, щоб допомогти реалізувати просте дитяче бажання, а пізніше на цьому благодатному ґрунті розвинути високі моральні якості. Навчити мріяти, ставити короткострокові та довгострокові цілі та реалізовувати їх, виконувати намічені завдання та не відступати від них. Адже сильне бажання може виникнути лише на основі сильної волі. У людини зі слабким характером, бажання, як правило, короткострокові та слабкі, які зникають за перших труднощів. У дитячому віці про сильне бажання взагалі не може бути мови, оскільки воля ще не сформована. А її треба виховувати, як я написав вище, і хочу ще раз на цьому акцентувати увагу. Тому, щоб у дитини виникали правильні бажання у неї перед очима повинні бути приклади і в очах дитини її тренер (це стосується і батьків) має бути більш культурним, обізнаним, досвідченим і тренер не повинен у жодному разі знижувати свій рівень висоти до рівня дитини, а навпаки потрібно намагатися якнайшвидше підняти дитину на більш високий рівень.

І завершити цю статтю хочу словами відомого радянського спортивного психолога Г.Д. Горбунова: «Наявність волі говорить про сильну людину, оскільки її специфічна особливість полягає в тому, що вона завжди проявляється в діях, спрямованих на досягнення свідомо поставленої мети або на подолання перешкод. Спортсмен без величезного бажання досягти успіху в спорті, емоційно нестійкий, так само як нездатний день у день долати втому і біль у м’язах, або максимально мобілізуватися на повну віддачу сил у спортивній боротьбі, зазвичай не доходить до спорту найвищих досягнень».

Поворот не туда (часть 6)

Культура общения или предназначение конфликта
Сразу хочу отметить, что задача этой статьи осветить одну из многочисленных проблем нашего социума по вопросу межличностных отношений. Здесь представлены исключительно мои мысли и наблюдения, взятые из жизни нашего клуба. Я глубоко убежден, что не имею права молчать, и надеюсь, что найдутся люди, для которых мои слова окажутся полезными.
Мы живем в мире произвола, что часто путают со свободой. Вседозволенность и невоспитанность процветают. Люди низкого развития (как бы это грубо не звучало) больше всего склонны проявлять наглость и бестактность в общении с тренером. Вероятно, что имеющийся букет комплексов, провоцирует защитную реакцию, которая в свою очередь исходит от присутствующего внутри страха. Проявляется это чаще всего в агрессивном неприятии мнения тренера относительно ребенка и его неудач. Это мнение свойственно профессионалам, способным выявить проблемы и с ними работать. Дилетанты же наоборот склонны захваливать ребенка, не замечая реальной ситуации или оказываются неспособными сказать правду в глаза, чем создают приятную иллюзию, уводящую далеко от истины. Услышав же истинную ситуацию, сразу становятся видны изъяны «домашнего» воспитания, а этого некоторые родители предпочитают упорно не замечать, даже от того человека, который занимается воспитанием их ребенка и что еще хуже, выносит на обсуждение, пусть даже с глазу на глаз. Но кричать на весь мир о «недочетах» тренера таким людям не составляет никакого труда, обвиняя во всем подряд именно того человека, который исправляет их ошибки. Есть хорошая поговорка: «с воспитанным ребенком тренер занимается спортом, с невоспитанным – воспитанием». И это вместо того, чтобы понять, принять и помогать тренеру в его работе. Другими словами уважать личность тренера, его опыт и профессионализм, а также его проделанную работу. Я не говорю, что родители обязаны любить тренера, но проявлять уважение к его труду и словам, направленных на развитие ребенка, как мне кажется, вполне логично. Но часто происходит нелогично, когда дилетанта, восхваляющего ребенка и хитро ублажающего родительские ожидания, слушают с упоением, а профессионала, говорящего неудобную правду агрессивно отвергают.
Дело в том, что в спорте особенно ярко проявляются ошибки в воспитании и увидеть это профессиональному тренеру не составляет никакого труда. Один из ярких факторов – это отсутствие серьезного результата. Воспитание спортивного характера в спорте преследует только одну единственную цель. Это достижение конкретного результата на соревнованиях. Если результат не достигнут, значит есть ошибки в подготовке и скорее всего в психологической. Я рассматриваю спорт в истинном понимании и не имею ввиду физкультуру, фитнес и прочие модные направления, абсолютно никакого к спорту отношения не имеющих.
Так вот, категория таких людей, высказывая «свое мнение» вообще не заботится, как они выглядят в наших глазах, зато очень требуют чтобы в их глазах мы соответствовали их ожиданиям. А самое удивительное, что подобные личности очень острословны в комментариях, чего не скажешь о живом общении. Но принцип у всех одинаков. Я буду кусать, а вы не сопротивляйтесь. И не дай Бог, ответить, да еще не так «как надо». Моментально обрушится шквал обвинений в хамстве, некультурности, психических отклонениях и прочей требухи. И к этим обвинениям ты также должен проявлять лояльность, дабы не оскорблять ту личность, которая оскорбляет тебя. Вот основная суть взаимодействия недовольного родителя с тренером. Хорошая новость в том, что таких ситуаций меньшинство, но они есть и, на мой взгляд, требуют исправления. Позволю себе скромный вывод. В конфликте лично я не вижу ничего плохого (конфликт – это инструмент для поиска истины), но при правильном его применении. Что значит правильно конфликтовать: это иметь точку зрения, ее отстаивать, критиковать точку зрения собеседника, но не оскорбляя его и не воюя с ним. А вот этого у нас не умеют. У нас считают, что если ты конфликтуешь, то обязательно должен там его добить, растоптать и ошибочно полагают, что задача тренера такая же. Но это большая ошибка, потому что задача тренера помочь спортсмену в реализации его потенциала и семья спортсмена должна как минимум не мешать этой задаче, а лучше помогать и быть единомышленниками с тренером. А пройти тернистый путь спортсмена без ошибок и поражений еще не удавалось никому.

Администратор

+380933204025




Рейтинг блогов

Рейтинг блогов

Участник ePochta Blog Rating