ЧОМУ БАТЬКИ ЗУПИНЯЮТЬ РОЗВИТОК ВЛАСНОЇ ДИТИНИ
Батьки хочуть успішних дітей доти, доки успіх дитини не потребує змін від них.
Якщо раптом доводиться переглянути пріоритети, вкладати більше часу та грошей, приймати рішення на користь спорту, визнавати плив тренера, відпускати частину контролю над дитиною, моментально випаровується лицемірна “турбота і кохання” та починається справжній опір подальшому розвитку дитини.
Це початок кінця!
І чим більше тренер докладає зусиль, щоб реалізувати природний потенціал дитини, тим гірше він розлучиться із цією родиною.
Поделиться в соц. сетях
СПРАВЖНЯ ЦІННІСТЬ ЗМАГАНЬ
Дух суперництва притаманний кожній людині.
І лише змагання дають змогу задовольнити цю потребу, що є глибоко всередині нас.
Реалізуючи цю потребу незалежно від 
результату та зайнятого місця, спортсмен знаходить те, що не купити ні за які гроші — САМОПОВАГУ
Поделиться в соц. сетях
СТІЙКІСТЬ ДО СТРАЖДАНЬ
Тим хто звик жалітися на життя, краще не читати цей текст, щоб уберегти свою ніжну психіку.
Як я писав у минулому пості, уміння терпіти — одна з головних умов успіху в спорті.
Але якщо ви думаєте, що ця здатність залежить лише від фізичної підготовки , то дуже помиляєтеся.
Доведено, що людський мозок також може втомлюватися.
ЩЄ РАЗ УВАЖНО!
Мозок людини теж виснажується під час фізичних навантажень.
Для більшості «всезнаючих» мам і псевдо-тренерів, ця інформація, мабуть нічого не змінить. А ось для тих, хто справді мислить, вона допоможе зрозуміти, в якому напрямку потрібно працювати зі спортсменом для створення з нього чемпіона.
Справжня фізична межа не визначається лише запасом глікогену чи накопиченням молочної кислоти, як вважали раніше , часто це лише межа, що заснована на відчуттях, а не реальна межа організму, за нею ще залишається великий резерв, що дозволяє досягати найкращих результатів та бути чемпіоном, проте скористатися ним під час змагань можуть лише одиниці.
Я впевнений, що багато хто переживав це під час бігу на довгу дистанцію, коли через біль у боці, судоми в мʼязах і задишку зʼявляється бажання зупинитися, але «раптом» відкривалося друге дихання і ти можеш бігти далі.
І що ж нам робити з цим фактом?Коли минулі виправдання типу «я втомився» вже не виглядають такими переконливими.
Для тренерів і батьків, які мислять очевидно, що тренуванню мозку потрібно приділяти набагато більше уваги, ніж тренуванню тіла.
Ті, хто кідає, вправу при перших больових відчуттях, тренують свій мозок здаватися. Цьому часто сприяють надто мʼякі тренери, які не вміють правильно формувати спортивний характер. а остаточно все закріплюють удома «мудрі» батьки, які замість допомоги дитині подолати труднощі, починають ВТІШАТИ.
ОСЬ І ВСЕ. СПРАВУ ЗРОБЛЕНО.
Можна кидати спорт і звинувачувати всіх довкола у своїх стражданнях.
Простіше кажучи, надмірна жалість до себе власноруч блокує розкриття природного потенціалу. І найболючіше те, що є діти з визначними фізичними даними, але так і не змогли стати зірками у спорті.
Роль жертви – це не просто спосіб життя. Це вибір. І найстрашніше, що може зробити батько чи мати— власним прикладом виховати таке ж ставлення до життя в дитині.
Тому, коли справжній тренер намагається виховати справжнього спортсмена, це часто викликає невдоволення від надто опікуючих батьків, вони роблят усе можливе, щоб знову повернути свою дитину до звичайної ролі жертви. А здатність витримувати труднощі для спортсмена – це одне з найкращих підтверджень щирого бажання стати чемпіоном. Саме на цьому етапі більшість, хто здається.
І на останок.
Надто ніжних і тих, хто звик себе жаліти, серед чемпіонів не буває.
Якщо ви думаєте інакше-це лише ваша уява.
Поделиться в соц. сетях
БОРОТЬБА БАЖАНЬ
За інших рівних умов підготовленості: фізичної, тактичної, технічної тощо, перемагає той спортсмен у якого Бажання перемогти сильніше.
Я ще не зустрічав спортсмена, який не хотів би стати чемпіоном. То чому ж із 100% тих, хто цього прагне, чемпіоном стає лише один?
Насамперед , потрібно зрозуміти, чи справді це твоє бажання, а не нав’язане кимось. Дуже часто причиною програшу є саме нав’язане бажання (наприклад,виправдати очікування батьків, суперечка з другом, тобто зовнішня мотивація про яку я писав раніше) через це людині бракує внутрішніх ресурсів для перемоги.
Але що робити, якщо бажання справді твоє, але все одно програєш?
Відповідь криється у готовності йти на жертви. чим більша ця готовність тим сильніше твоє бажання,І якщо ти програв, це означає, що твій суперник був готовий віддати за перемогу більше.
Не заглиблюючись, скажу простими словами. той хто часто і надовго виходить із зони комфорту, підтверджує своє бажання не словами, а вчинками. Можна щодня говорити про те, як сильно хочеш перемогти (я часто таке бачу), але не зробити двох додаткових присідань, а можна мовчки відпрацювати 4 години на тренуванні,навіть якщо багато чого не виходить і тренер незадоволений і не хвалить, -і все одно продовжувати працювати так день за днем.
Гадаю, різниця очевидна.
Справжнє бажання змушує терпіти
там, де інші здаються, і саме воно приводить до справжньої перемоги.
А коли тренеру доводиться постійно змушувати спортсмена працювати (про це я теж писав раніше).
На тренуванні дуже добре видно, хто насправді хоче стати чемпіоном, тут нікого не обдуриш.
Поделиться в соц. сетях
ПРО БАЖАННЯ ТА МОТИВАЦІЮ У СПОРТІ
Обережно! Тут написана незручна правда.
На мій скромний погляд, коли ми замислюємося (якщо взагалі замислюємося) над розвитком дитячого спорту, ми дивимося зовсім не туди.
Чому ніхто НЕ ХОЧЕ подивитися на справжню причину небажання дітей займатися спортом у нашій країні? Наш вид спорту не є винятком. Дослідження показують мізерний відсоток дітей, які систематично займаються спортом. А я вам відповім чому. Тому що страшно побачити у цьому відображенні самих себе.
Поясню на простому прикладі різницю між нашою культурою взаємин між суперниками та тією, яку я бачив у розвинених країнах.
Що відчуває ваш суперник (а часто й тренер або батьки), коли ви програли, впали чи невдало виступили? Тільки чесно. Правильно — радість. А що він відчуває всередині, коли у вас усе вийшло блискуче, а в нього ні? Думаю, ви й самі здогадуєтеся.
За багаторічними спостереженнями за спортсменами та тренерами на міжнародних змаганнях я дійшов таких висновків.
Умовно назвемо розвинені країни словом «там», а нашу країну — «у нас».
Коли там ти виступив чудово і в тебе все вийшло, люди оцінюють твій результат і твою працю підтримкою та оплесками. У нас це радше виняток, ніж правило. Дуже часто замість щирої радості виникає відчуття власної меншовартості та заздрість — навіть до товариша по команді.
А що відбувається, коли там ти виступив невдало? Підтримки стає ще більше, причому щирої. А що у нас? Навіть якщо тебе показово «підтримали», усередині нерідко виникає радість від чужої невдачі.
Ось і вся різниця.
У такій атмосфері там з’являється шалена мотивація працювати далі, тому що ціна помилки невелика. У нас же за помилку можуть буквально «з’їсти», і дуже часто після цього спортивна кар’єра дитини опиняється під загрозою.
Поделиться в соц. сетях
СЕНС спорту або чому його кидають!
Чи знаєте ви, що до 13 років 70% дітей ідуть зі спорту?
Окрім проблем державної системи, фінансів, навантажень (як фізичних, так і психологічних), травм, стосунків із тренером та інших, є одна, яка перетворює дитячі очікування та натхнення на самому початку на пародію на успіх наприкінці, та небажання продовжувати цим займатися.
Як правило, коли дитину приводять у спорт, батьки погоджуються, що їй буде дискомфортно, але це зовсім не гарантує, що вона витримає тиск спортивних вимог і тим більше, що захоче це робити.
Перекладаю зрозумілою мовою. Коли у батьків на умі тільки медалі та результат, для дитини це не має взагалі жодного СЕНСУ, особливо в ранньому віці. Для неї шоколадка наприкінці змагань значить більше, ніж медаль чи розряд.
Саме відсутність сенсу не дає можливості більшості дітей долати труднощі та рости над собою. Особливо під тиском зовнішньої мотивації, про яку я писав у минулому дописі.
А тепер, угадайте, хто створює (або не створює) сенс для дитини в заняттях спортом (доволі суворій діяльності для дитячого організму і тим паче психіки), коли вперше приводить її до спортзалу?
Присікаючи ваше бажання як зазвичай скинути всю відповідальність на тренера, напишу, що завдання тренера — ДОПОМОГТИ досягти поставлених цілей, сенс яких має не просто добре знати спортсмен, а ще й сильно відчувати його (сенс).
Вчинки з відчуттям сенсу ведуть до цілісності. Але звідки вам про це знати?
І якщо деякі батьки бачать сенс спорту тільки в завоюванні медалі, проходьте повз спортзал. Вам і вашій дитині тут не місце, особливо в нашому клубі.
Поделиться в соц. сетях
Форум “акТИвні”
Орина Боровкова від нашого клубу прийняла участь у форумі “акТИвні” .
Дуже цікавий досвід, обмін думками та нові контакти
Поделиться в соц. сетях
