НАША ЧЕМПІОНКА ЗНОВУ НАЙКРАЩА!!!
13 червня 2026 року в Дніпрі відбувся Відкритий турнір з класичного жиму лежачи пам’яті О.І. Кравченко.
Найсильніші спортсменки виборювали медалі в своїх вагових та вікових категоріях.
Вихованка спортивного клубу «Віват» — Орина Боровкова, здобула дві золоті медалі. Одну в своїй ваговій категорії серед жінок, а іншу — в абсолютному заліку сереж жінок. Боротьба за абсолютку цього разу була більш запеклою і одразу дві спортсменки пожали рекордні 110 кг, але за коефіцієнтом Орині вдалося піднятися на найвищу сходинку п’єдесталу.
Вітаємо Орину Олександрівну з успішним виступом та бажаємо наступних покращень результату.
Висловлюємо вдячність ДОФП в особі президента Олега Дерлюка та організатору змагань — Євгену Гайбею за професійний рівень проведення змагань та спортивне свято, яке вкрай необхідне в наш час.
ЦІНА РОЗВИТКУ — НЕНАВИСТЬ
Тренер — це людина, яка розвиває свого вихованця. Але в суспільстві споживацтва він платить величезну ціну за свою високодуховну діяльність. Це проявляється в нещасливому чемпіоні (медаль за будь-яку ціну), недоброзичливих батьках (втрата впливу на дитину), заздрощах оточення (насамперед колег). Тож і виходить: що більше гарує тренер для досягнення результату, то більше ненависті він вигрібає від оточення.
Коли спортсмен викладається на тренуваннях лише під тиском тренера (для спортсмена це зовнішня мотивація) — це примус. За тривалого її використання у дитини виникає тільки відраза до спорту і навіть до медалей. На жаль, ця схема взаємин «батько-дитина» використовується не лише у спорті, а практично скрізь, і вона має свої вигоди для обох сторін. Для тренера це контроль та відповідальність, для спортсмена — безпека та реалізація. Але це часто призводить не до справжнього задоволення, а дає зворотний ефект.
Та звідки ж дитині взяти внутрішню мотивацію, тобто натхнення? На жаль (багаторазово перевірено на собі), особистий приклад у наш час НЕ ПРАЦЮЄ. Якщо сильно пощастить, то до тренера прийде така натхненна дитина з розвиненою вимогливістю до себе та притомними батьками, і тоді справжній успіх — це справа часу. У більшості випадків приходять не такі діти. І доводиться застосовувати вищеописану схему взаємин, яка зрештою приносить розчарування всім.
У молодих видах спорту це посилюється ще й тим, що чекати, поки спортсмен дозріє до власної внутрішньої мотивації, немає часу, і результат потрібен уже зараз.
Ось і виходить замкнене коло.
