ВЫИГРАТЬ или ПРОИГРАТЬ
Знаете ли вы, что победа или поражение на соревнованиях, это результат (помимо всех видов подготовки) истинного внутреннего отношения спортсмена.СПОРТИВНАЯ ЗЛОСТЬ
⠀ЖАЛІСТЬ ДО СЕБЕ або як стати ЛУЗЕРОМ!
Тренер — це та людина, яка змушує вас робити те, що ви не хочете, щоб ви стали тим, ким хочете.
Парадоксально, чи не так? Здавалося б, що тут такого, що захотів стати чемпіоном України, попрацював і став. Але у житті так не працює.
Справа в тому, що людина, яка не має досвіду чемпіона України, не здатна адекватно оцінити потрібний обсяг роботи та ступінь зусиль, які дозволять їй досягти мети. Цього не можуть зробити і батьки. Ось тут і потрібний тренер, який це знає. Але, як виявилось, навіть цього мало. Дізнавшись ціну, яку потрібно платити, більшість дають задню, а ті хто не здався на початку, потихеньку здаються по дорозі, так і не досягнувши своєї мрії. І лише одиниці стають чемпіонами.
Є три основні причини, що не дозволяють досягти успіху в спорті: мені боляче, мені страшно, мені лінь. Залежно від виду спорту можуть додаватися ще кілька причин, але основні будуть завжди незмінні.
Всі ці причини – наслідок лише одного внутрішнього стану. Ім’я йому ЖАЛІСТЬ до себе. Саме цей стан відрізняє справжнього чемпіона, від випадкового, причому під чемпіоном я розумію не лише перемогу на змаганнях, а й перемоги щодня в кожній конкретній ситуації, включаючи, звичайно ж, тренування.
Ось тут і виникають складнощі. Змусити себе зробити щось один раз (проявити силу волі) це ще під силу. А ось усвідомлено відчувати напругу щодня, більше того, змушувати себе змінюватися і прогресувати щодня, це вже велике випробування і далеко не кожен здатний на це. І навіть супер тренер поряд не завжди може вплинути на внутрішні процеси спортсмена. Тому що коріння цієї ситуації, глибоко сягає (як ви думаєте куди? Правильно) у виховання.
Ще сто років тому видатний педагог Макаренко писав: справжнє виховання проявляється тоді, коли ніхто бачить.
У більшості випадків у тренера немає можливості 24 на 7 бути зі своїм спортсменом, створюючи сприятливі умови для розвитку спортивного характеру. І ось у цей момент і відбувається багато “цікавого” у родинному колі. А результати цього «цікавого» кожен тренер (я маю на увазі професіоналів) дуже чітко спостерігає на тренуванні, оскільки від досвідченого тренера неможливо приховати ці дрібниці.
Батькам на замітку! Діти — це пряме відображення вас та вашого “виховання”. І щоб ви не розповідали тренеру, повірте мені, він усе бачить.
Виходить різниця між успішним спортсменом та невдахою, лежить у способі реакції на проблему. У першому випадку виникає стан бойової готовності, у другому жалість до себе.
Спорт якраз і покликаний для формування спортивного характеру, тобто реагувати на труднощі особливим чином (виховати в собі стан бойової готовності), що відіграє найважливішу роль не тільки у спортивному, а й у подальшому житті дитини.
І цей факт ніяк не можуть прийняти «всезнаючі батьки«, коли плутають вимогливість з тиранією та поганим ставленням до спортсмена.
Усім добра!
Виконання та присвоєння КМСУ
СПОРТ і ДИТИНСТВО
«Це ж діти і в них має бути дитинство, а вони працюють у вас як дорослі мужики». Коли дитина переступає поріг спортзалу, вона вже не дитина, вона спортсмен. І вимоги щодо неї будуть пред’являтися як до спортсмена.
Хто виграє медаль на змаганнях? Ніколи не замислювалися? Дитина чи спортсмен? Звісно спортсмен. А точніше, та особистість спортсмена, яку на той час вдалося сформувати. Адже коли дитина стає чемпіоном, це ж усіх влаштовує? І ні в кого немає претензій до її дитинства та вимог у спортзалі. Хіба що у суперника, який програв) А коли трапляється невдача? Одразу починають шукати винних. Через синдром відмінника з неможливістю припуститися помилки. На це страждають багато батьків і так звані «тренери». І часто піддаються спокусі критикувати (а ще гірше, карати) свою дитину за програш.
Я хочу, щоб усі батьки зрозуміли одну просту річ. Хвалити, як і сварити за результат на змаганнях має право лише тренер.
Ще раз.
Батьки не мають права втручатися у міжособистісні стосунки між спортсменом та тренером. Тому що вони їх не створювали. Це сфера взаємин тренера та спортсмена. І від того, наскільки батьки це розуміють та підтримують, залежатиме успіх у спорті.
Так ось, вимоги до спортсмена, його підготовка, виховання спортивного характеру, похвала чи покарання – це все «інструменти» тренера з підготовки чемпіона. І найкраще, що можуть зробити батьки – це не заважати. Ви ж не розповідаєте хірургу як проводити операцію (якщо, не дай Боже, вона потрібна вашій дитині), те саме і в спорті. Тільки з маленьким застереженням. Все це стосується справжніх фахівців, а не профанів, які вважають себе тренерами. Тут головне не переплутати. Роль батьків в цій ситуації полягає у забезпеченні своїй дитині підтримки за будь-якого результату.
Якщо вам здається, що спортивна діяльність погано впливає на розвиток вашої дитини, негайно забирайте її звідти. Але перш, віддайте шану особистості вашої дитини та запитайте про її бажання. Тільки не методами хитрих маніпуляцій, які є в кишені кожних батьків, щоб схилити думку на свою користь, а чесно вислухайте свою дитину. Можливо виявиться, що вона здатна витримувати й не такі навантаження і сама цього хоче.
СПОРТ І ОСОБИСТІСТЬ
ПОДОЛАННЯ СТРАХУ У СПОРТІ
Основою успішного виступу на змаганнях та досягнення високих результатів у спорті є виховання спортивного характеру.
Воно включає ряд необхідних дій та внутрішніх перетворень під впливом (тиском) вимог спортивної підготовки.
Боротьба зі страхами, що виникають, як у процесі підготовки, так і при виступі на змаганнях — є фундаментальною з психологічної точки зору.⠀
Річ у тому, що на змаганнях домінують психологічні чинники, і від того, як спортсмен із ними впорається, залежить успіх його виступу.
Саме тому навчання подоланню страху має бути одним із постійних компонентів педагогічного процесу. Воно впливає як на спортивне вдосконалення, і формування особистості спортсмена.
А що говорить про це сучасне ліберальне «виховання». Боже збав. Навіщо травмувати психіку дитини? З такими словами тато нашого колишнього спортсмена (хлопчика-підлітка) забрав його перед початком виступу після «на його думку» невдалої розминки.
От і доводиться сучасному тренеру танцювати між двома вогнями і переконувати таких переляканих батьків (так, саме батьків), що не такий страшний чорт, як його малюють.
Я думаю, ви сильно здивуєтеся (а може, і ні) коли дізнаєтеся, що в більшості випадків основною перешкодою на шляху до успіху в спорті стоять саме всезнаючі (читайте, неосвічені і при цьому доводячи тренеру свою правоту), егоїстичні (тренуйся так, щоб мені було зручно, а то закрию тебе в кімнаті на ключ) і боягузливі (менше ризику та травм, щоб не відчувати почуття страху та занепокоєння) батьки, які не тільки заважають вихованню чемпіона, але навіть не дають розкрити потенціал закладений природою.
