СЕНС спорту або чому його кидають!
Чи знаєте ви, що до 13 років 70% дітей ідуть зі спорту?
Окрім проблем державної системи, фінансів, навантажень (як фізичних, так і психологічних), травм, стосунків із тренером та інших, є одна, яка перетворює дитячі очікування та натхнення на самому початку на пародію на успіх наприкінці, та небажання продовжувати цим займатися.
Як правило, коли дитину приводять у спорт, батьки погоджуються, що їй буде дискомфортно, але це зовсім не гарантує, що вона витримає тиск спортивних вимог і тим більше, що захоче це робити.
Перекладаю зрозумілою мовою. Коли у батьків на умі тільки медалі та результат, для дитини це не має взагалі жодного СЕНСУ, особливо в ранньому віці. Для неї шоколадка наприкінці змагань значить більше, ніж медаль чи розряд.
Саме відсутність сенсу не дає можливості більшості дітей долати труднощі та рости над собою. Особливо під тиском зовнішньої мотивації, про яку я писав у минулому дописі.
А тепер, угадайте, хто створює (або не створює) сенс для дитини в заняттях спортом (доволі суворій діяльності для дитячого організму і тим паче психіки), коли вперше приводить її до спортзалу?
Присікаючи ваше бажання як зазвичай скинути всю відповідальність на тренера, напишу, що завдання тренера — ДОПОМОГТИ досягти поставлених цілей, сенс яких має не просто добре знати спортсмен, а ще й сильно відчувати його (сенс).
Вчинки з відчуттям сенсу ведуть до цілісності. Але звідки вам про це знати?
І якщо деякі батьки бачать сенс спорту тільки в завоюванні медалі, проходьте повз спортзал. Вам і вашій дитині тут не місце, особливо в нашому клубі.
ВЫИГРАТЬ или ПРОИГРАТЬ
Знаете ли вы, что победа или поражение на соревнованиях, это результат (помимо всех видов подготовки) истинного внутреннего отношения спортсмена.СПОРТИВНАЯ ЗЛОСТЬ
⠀ЖАЛІСТЬ ДО СЕБЕ або як стати ЛУЗЕРОМ!
Тренер — це та людина, яка змушує вас робити те, що ви не хочете, щоб ви стали тим, ким хочете.
Парадоксально, чи не так? Здавалося б, що тут такого, що захотів стати чемпіоном України, попрацював і став. Але у житті так не працює.
Справа в тому, що людина, яка не має досвіду чемпіона України, не здатна адекватно оцінити потрібний обсяг роботи та ступінь зусиль, які дозволять їй досягти мети. Цього не можуть зробити і батьки. Ось тут і потрібний тренер, який це знає. Але, як виявилось, навіть цього мало. Дізнавшись ціну, яку потрібно платити, більшість дають задню, а ті хто не здався на початку, потихеньку здаються по дорозі, так і не досягнувши своєї мрії. І лише одиниці стають чемпіонами.
Є три основні причини, що не дозволяють досягти успіху в спорті: мені боляче, мені страшно, мені лінь. Залежно від виду спорту можуть додаватися ще кілька причин, але основні будуть завжди незмінні.
Всі ці причини – наслідок лише одного внутрішнього стану. Ім’я йому ЖАЛІСТЬ до себе. Саме цей стан відрізняє справжнього чемпіона, від випадкового, причому під чемпіоном я розумію не лише перемогу на змаганнях, а й перемоги щодня в кожній конкретній ситуації, включаючи, звичайно ж, тренування.
Ось тут і виникають складнощі. Змусити себе зробити щось один раз (проявити силу волі) це ще під силу. А ось усвідомлено відчувати напругу щодня, більше того, змушувати себе змінюватися і прогресувати щодня, це вже велике випробування і далеко не кожен здатний на це. І навіть супер тренер поряд не завжди може вплинути на внутрішні процеси спортсмена. Тому що коріння цієї ситуації, глибоко сягає (як ви думаєте куди? Правильно) у виховання.
Ще сто років тому видатний педагог Макаренко писав: справжнє виховання проявляється тоді, коли ніхто бачить.
У більшості випадків у тренера немає можливості 24 на 7 бути зі своїм спортсменом, створюючи сприятливі умови для розвитку спортивного характеру. І ось у цей момент і відбувається багато “цікавого” у родинному колі. А результати цього «цікавого» кожен тренер (я маю на увазі професіоналів) дуже чітко спостерігає на тренуванні, оскільки від досвідченого тренера неможливо приховати ці дрібниці.
Батькам на замітку! Діти — це пряме відображення вас та вашого “виховання”. І щоб ви не розповідали тренеру, повірте мені, він усе бачить.
Виходить різниця між успішним спортсменом та невдахою, лежить у способі реакції на проблему. У першому випадку виникає стан бойової готовності, у другому жалість до себе.
Спорт якраз і покликаний для формування спортивного характеру, тобто реагувати на труднощі особливим чином (виховати в собі стан бойової готовності), що відіграє найважливішу роль не тільки у спортивному, а й у подальшому житті дитини.
І цей факт ніяк не можуть прийняти «всезнаючі батьки«, коли плутають вимогливість з тиранією та поганим ставленням до спортсмена.
Усім добра!
Виконання та присвоєння КМСУ
СПОРТ і ДИТИНСТВО
«Це ж діти і в них має бути дитинство, а вони працюють у вас як дорослі мужики». Коли дитина переступає поріг спортзалу, вона вже не дитина, вона спортсмен. І вимоги щодо неї будуть пред’являтися як до спортсмена.
Хто виграє медаль на змаганнях? Ніколи не замислювалися? Дитина чи спортсмен? Звісно спортсмен. А точніше, та особистість спортсмена, яку на той час вдалося сформувати. Адже коли дитина стає чемпіоном, це ж усіх влаштовує? І ні в кого немає претензій до її дитинства та вимог у спортзалі. Хіба що у суперника, який програв) А коли трапляється невдача? Одразу починають шукати винних. Через синдром відмінника з неможливістю припуститися помилки. На це страждають багато батьків і так звані «тренери». І часто піддаються спокусі критикувати (а ще гірше, карати) свою дитину за програш.
Я хочу, щоб усі батьки зрозуміли одну просту річ. Хвалити, як і сварити за результат на змаганнях має право лише тренер.
Ще раз.
Батьки не мають права втручатися у міжособистісні стосунки між спортсменом та тренером. Тому що вони їх не створювали. Це сфера взаємин тренера та спортсмена. І від того, наскільки батьки це розуміють та підтримують, залежатиме успіх у спорті.
Так ось, вимоги до спортсмена, його підготовка, виховання спортивного характеру, похвала чи покарання – це все «інструменти» тренера з підготовки чемпіона. І найкраще, що можуть зробити батьки – це не заважати. Ви ж не розповідаєте хірургу як проводити операцію (якщо, не дай Боже, вона потрібна вашій дитині), те саме і в спорті. Тільки з маленьким застереженням. Все це стосується справжніх фахівців, а не профанів, які вважають себе тренерами. Тут головне не переплутати. Роль батьків в цій ситуації полягає у забезпеченні своїй дитині підтримки за будь-якого результату.
Якщо вам здається, що спортивна діяльність погано впливає на розвиток вашої дитини, негайно забирайте її звідти. Але перш, віддайте шану особистості вашої дитини та запитайте про її бажання. Тільки не методами хитрих маніпуляцій, які є в кишені кожних батьків, щоб схилити думку на свою користь, а чесно вислухайте свою дитину. Можливо виявиться, що вона здатна витримувати й не такі навантаження і сама цього хоче.
СПОРТ І ОСОБИСТІСТЬ
