Акробатика в Днепре и Запорожье

Підсумок неправильного виховання такий: син, що подорослішав, не хоче спілкуватися зі своєю матір’ю.

Щоб сталася така ситуація (на жаль, їх зараз багато) треба ще сильно докласти зусилля.

Це результат бездумного виховання і покаліченого дитинства через обмеження волі чи надмірну свободу, через придушення чи обмеження волі, через постійне порушення особистих кордонів, через недозоване почуття любові та гіпертурботу, через надмірне вихваляння неіснуючих якостей з метою заслужити ще більше любові у відповідь, за спробу реалізації через дитину своїх нереалізованих бажань, через абсолютний егоїзм, заснований на страху самотності, через невиховання чоловічих якостей, а виховання зручності, через абсолютну непідготовленість до дорослого та самостійного життя, через спроби знецінити мрії та бажання, а також спроби знецінити почуття власної гідності, через нескінченне почуття провини та ще багато чого.

На жаль, умови сучасного життя диктують тренд ліберального виховання, де потреба прояву чоловічих якостей пропадає з кожним днем. Вседозвільні права, комфорт і захищеність створили умови, за яких сам соціум виконує для жінки роль чоловіка. Виховувати бійця (у всіх сенсах цього слова) та мужика просто неактуально.

Така ситуація дуже пагубно впливає на всі сфери життя як соціуму, так і сильної половини людства. За всіма зручностями, що затьмарили очі сучасних матерів, ніхто не помічає одну важливу істину – чоловічий початок, який стрімко знищується. Виховати біологічну зручну іграшку всупереч призначенню та Божественному задуму не просто великий гріх, з величезною ціною, а надійний спосіб зіпсувати собі життя, а відмова від спілкування, це ще найм’якший підсумок, який чекає на таку матір.

На жаль із дочками ситуація анітрохи не краща.

Виправити подібне становище можна лише щирим покаянням і, нарешті, зайнятися собою та своїм життям по-справжньому.

За словами мудрої жінки з науковим ступенем: «Цікавість – у цьому успіх людини».

Я повністю підтримую такий висновок і можу додати, що це почуття також підлягає правильному вихованню, як і описані раніше.

Ключовим моментом для батьків є не заважати, не гальмувати і не перешкоджати прагненню пізнавати світ, що властиво кожній дитині. З моменту, коли дитина починає говорити і в неї виникає мільйон питань щодня, найстрашніший гріх, це відмахуватися від неї зі словами «відчепись» або «не заважай, я зараз зайнятий (а)». Подібні фрази та поведінка батьків (людей, від яких дитина залежить і з яких бере приклад) вбивають на корені зачатки цікавості у маленької людини. Якими б зайнятими чи втомленими не були батьки, необхідно знайти можливість заповнити цю важливу потребу дитини.

Не секрет, що у житті часто доводиться робити нецікаві речі та виконувати нецікаву роботу. Друге завдання батьків (архіважливе) – це вилізти зі шкіри, але створити умови і так організувати життя своїй дитині, щоб те, що є для неї катуванням та нещастям, було страшним задоволенням. Зробити це не так складно, як здається на перший погляд, але для цього буде потрібна справжня увага та цікавість вже до життя дитини від батьків.

Ось найзагальніші робочі рекомендації з цього приводу. Насамперед треба максимально простими словами (образами) дати розуміння для чого це потрібно. Наприклад, дитина не хоче вчитися (там друзі, ти там дізнаєшся про такі речі, про які не зможеш дізнатися вдома, там спеціальні люди, які вміють зацікавити тощо), не хоче ходити на тренування (там спеціальні люди, які можуть тебе навчити робити сальто, сидіти у шпагаті, бути сильним та допоможуть виграти медаль і стати чемпіоном тощо).

Тут, щоправда, для деяких “всезнаючих” батьків, виникає невелика проблема. Треба, в очах дитини, поставити вчителя чи тренера вище за себе. А значить передати кермо управління власними дітьми в їхні руки і утриматися від спокуси, постійно втручатися в цей процес. Для такого сорту людей це неймовірно важко. Але якщо ви дійсно любите свою дитину і бажаєте їй щастя, то доведеться це зробити.

Заради справедливості, слід зауважити, що адекватні та мудрі батьки саме так і роблять, чим зміцнюють власний авторитет в очах дитини, оскільки забезпечують тим самим справжню турботу про неї, передавши її до рук справжнього професіонала.

У висновку цієї статті та циклу статей на цю тему хочеться написати: якщо самі не можете стати цікавою людиною для своєї дитини (це не обов’язково, але бажано), шукайте таких людей поза сім’єю і намагайтеся зробити так, щоб ваша дитина якнайчастіше контактувала з ними. Абсолютно зрозуміло, що стати успішним, цікавим і прикладом для наслідування у всіх сферах життя не під силу одній людині, і цього не треба прагнути. Але забезпечити оптимальні умови виховання для своєї улюбленої дитини (дітей) під силу кожному.

Чого всім і бажаю!

Колись я писав пост про відсутність орієнтирів у нашому суспільстві. Думка була спрямована більше на підлітків, які стоять перед вибором подальшого життєвого шляху, але для дітей молодшого віку ця тема є не менш важливою. Справа в тому, що якщо не зникли, то правильних прикладів для наслідування зараз стало набагато менше, ніж має бути. Різноманітність варіантів за нинішніх часів дуже мізерна, а це найважливіший фактор впливу, оскільки дитина виховується виключно наслідуванням.

У зв’язку з цим батькам необхідно знайти такі приклади в дитинстві дитини і плюс до цього, ще й самим стати подібним прикладом. Щоб хлопчик не тільки відчував гордість за свого тата, а ще й хотів бути схожим на нього.

Необхідно пам’ятати, що поганий приклад заразливий, а щоб виховання було правильним, ставку необхідно робити на красу.

Ось що писав на цю тему відомий на весь світ спортсмен Юрій Власов: «Без відчуття прекрасного життя значною мірою залишається замкненим для людини, відбиваючись у його свідомості вже виключно як убога та примітивна».

А ось слова не менш відомого педагога О.С. Макаренко: «Прагнення до краси, що міцно закладене природою в кожній людині, є найкращим важелем, яким можна повернути людину до культури. Бити на красу, значить, бити безпомилково. Краса – наймогутніший магніт і приваблює не лише гарне обличчя чи постать людини, а й гарний вчинок, гарний спектакль, гарний концерт, вишивка і навіть гарний картонний солдат».

Недарма ми цитуємо висловлювання великих людей, захоплюючись красою їхньої думки, а також красою їхнього творіння. Складно уявити, щоб дитина в глибині душі прагнула прожити своє життя, лежачи на дивані з пляшкою пива перед телевізором, але іноді, у найзапущеніших випадках придушення волі, вона повторює цю потворну долю і буває так, що навіть не хоче нічого міняти. Я вже писав про виховання правильних бажань і приклад виховання неправильного бажання. Так спотворити життя дитині може лише людина, яка втратила свій зв’язок із прекрасним.

Виховання прекрасної людини, на думку найпопулярнішого та найулюбленішого вчителя Василя Сухомлинського виглядає так:

«Справжнє виховання – це виховання культури потреб, духовних запитів, бажань. Виховайте у дитини духовну потребу працювати, потребу вчитися, потребу насолоджуватися мистецтвом, і ви виховаєте прекрасну людину». Або ось: «Важливо викликати хвилювання, переживання, пов’язане із власним добрим вчинком».

Рецепт простий до неподобства: хочеш, щоб твоя дитина гарно розмовляла – сам розмовляй красиво; хочеш, щоб діти не робили поганого – роби більше красивих і правильних вчинків і так далі за списком. Це ж правило застосовується і почуттів та їхнього вираження. Невихованість у прояві як позитивних, так і негативних почуттів, прямо відбивається на поведінці дитини. Завжди пам’ятайте, що у молодшому віці дитина дивиться на батьків 24 на 7. А до 5 років відчуває матір та всі її переживання та сприймає їх як свої. І тут кожен вибирає сам, чим і в якій кількості «годувати» свого коханого малюка.

P.S. Твоє особисте прагнення до краси прямо пропорційно відображатиметься у твоїй дитині!!!

Приблизно з 3-х років розвиток волі вперше вводиться в русло словесно-виховних впливів, які свідомо спрямовують і регулюють поведінку дитини. Заохочення позитивних вчинків та осуд негативних, сприяють формуванню у дітей правильної оцінки своєї поведінки, передбачення результатів дій, що має, звичайно, першорядне значення для подальшого розвитку у них волі.

Основними засобами розвитку волі у дитини молодшого віку є гра та певні вимоги. Важливість гри я вже описав раніше, а про вимоги варто згадати найважливіше. Змалку від дитини вимагають дотримуватися правил поведінки та режиму дня. Це постає як велика серія складних вольових дій, якими дитині необхідно опанувати. У процесі виконання цих дій міцніє воля, виробляються дисциплінованість та витримка.

Вольове зусилля є надзвичайно важливою якістю свідомості. Будучи викликаним боротьбою з труднощами, воно стає великою силою людини для подолання цих труднощів. Людина у відповідальні періоди може свідомо викликати вольове зусилля і за допомогою його мобілізувати приховані запаси енергії для подолання труднощів.

Ось що писав про силу волі Лев Товстий: «Треба бути сильним – або спати. Бути сильним означає діяти; значить мати таку силу духу, щоб боротьба ніколи не викликала стогін слабкості, скарги; значить мати напрям у житті, а не слідувати бездумному життю; означає певною мірою впливати на сам напрямок. Якщо немає цієї сили – спи, дрімай, не отруюй життя безсиллям, в’ялістю – краще спи».

Вольові зусилля пов’язані з м’язовою напругою. Найкращим винаходом людства для виховання сили волі є спорт. Ви не знайдете жодного справжнього спортсмена, а тим більше чемпіона, який не мав би величезної сили волі.

Потреба у фізичній активності закладена в нас природою. Без цього неможливе духовне зростання, а відтак і особиста еволюція людини. Завданням спорту є виховання спортивного характеру, тобто здатність перемагати, яка у свою чергу перебуває у повній залежності від сили волі.

Спортивне життя – це дуже яскраве та насичене життя. Недаремно спорт є частиною культури народу, а спортивні змагання приковують до телевізора мільйони шанувальників. Ще 100 років тому педагог-новатор О.С. Макаренко так описував цю якість: «Воля – нестерпно привабливе почуття для гарної хлоп’ячої душі!»

Можу лише додати, що потреба у подоланні (головним чином себе) є привабливою не тільки для хлопчиків. А потреба у досягненні (що є основною у будь-якому спорті) відноситься взагалі до будь-якої людини, незалежно від статі та віку.

Під волею зазвичай розуміють здатність людини долати перешкоди, що стоять на шляху до мети.

Воля, як і вся свідомість людини, є функцією мозку, продуктом його складної роботи. Вона є регулювальною функцією мозку, яка виражена в здатності людини керувати своєю поведінкою.

Змалку дітей привчають виконувати певні дії, багаторазово дитина організовує під впливом оточуючих свої вчинки, спостерігає виконання їх на прикладі інших людей тощо. Ці вольові акти формуються у дитини під впливом словесних подразників. При багаторазовому повторенні однаково спрямованих довільних рухів та дій створюється стійка система нервових зв’язків, що робить людину здатною долати перешкоди та труднощі.

Для правильного виховання волі дитини, батькам необхідно завжди пам’ятати, що людина не народжується з готовою волею. Воля не виникає раптово і за життя людини. Вона порівняно повільно розвивається у процесі дошкільного та шкільного виховання. І щоб розвиток волі у дитини мав правильний характер, ми, перш за все, повинні розкрити розвиток його дій.

Механізм вольового процесу можна уявити так: починається він із виникнення специфічного переживання, яке має назву бажання, далі вольовий процес виявляє свою істотну особливість – вибірковість (вибір). У процесі мисленнєвої роботи бажання оцінюється. Далі слідує постановка мети та план її реалізації. Тут криється відповідь на право вибору у дитини, про яку я писав раніше. Що непідготовленій дитині (нездатній оцінити своє бажання) не можна надавати право вибору. Сюди слід додати, що у психології розрізняють прості і складні вольові дії. Перші мають імпульсивний характер. Другі відрізняються великою свідомістю та продуманістю. Вони й характеризують волю людини. Легко здогадатися, до якої категорії відносяться діти. А тепер уявіть ситуацію, в якій батько дає право вибору спортивної секції (часто визначальної щодо подальшої долі дитини) п’ятирічному хлопчику чи дівчинці наївно вважаючи, що вона (дитина) здатна оцінити своє бажання шляхом свідомості та її продуманості.

Тут доречно відзначити, що вольове зусилля часто має неприємне забарвлення, і не кожна людина, особливо дитина, здатна її викликати. Але викликати в себе це зусилля людині потрібно навчитися, щоб з успіхом долати труднощі.

Велику роль у формуванні волі дитини грає діяльність вихователя, за допомогою якого вона вивчає різноманітні рухи та дії і в неї розвивається наслідування.

Воля, як функція мозку, яка регулює поведінку, виробляється з урахуванням великого запасу вивчених рухів, про які писав раніше у частині «Різноманітність»

Про засоби розвитку волі у дитини читайте у наступному пості…

Відчуття міри нерозривно пов’язане із почуттям гармонії. У людини з розвиненим (вихованим) відчуттям міри завжди врівноважене та гармонійне життя.

Наш всесвіт багатомірний і містить всю повноту інформації про самого себе.

Процес еволюції виглядає так: матерія перетворюється по мірі розвитку.

Міра – зумовлена ​​Богом багатовимірна матриця можливих станів і перетворень матерії, збережена інформація про всі процеси; зокрема інформація про минуле та зумовлену спрямованість їх перебігу, тобто про причинно-наслідкові обумовленості у їх пропорційності.

Людина сприймає та пізнає світ (матерія-інформація-міра) виділяючи з цілісності приватні явища та об’єкти. Процес пізнання в загальному вигляді можна уявити так: у кожного явища є образ, цей образ наділяється словом, людина вимовляє це слово іншій людині, в якої виникає свій образ, яким вона пояснює певне явище. І якщо слово правильно описує образ, то пізнання людиною конкретного явища вважатиметься повним. Слово в цьому контексті є тим заходом, завдяки якому виникає повнота образу.

Завдяки мірі, людина здатна стати на правильний світогляд для того, щоб правильно розуміти навколишній світ і правильно приймати рішення, а також усвідомлено діяти в оточенні.

Аналогічний процес відбувається у вихованні та вираженні почуттів. Раніше я писав про точність вираження почуттів словами, чому також потрібно вчитися та навчати своїх дітей. Потрібно вміти підібрати такі слова, які б повною мірою висловлювали певне почуття, щоб у людини виникла повнота образу.

Але вміти точно висловлювати свої почуття словами, це половина справи. Набагато важливіше вміти цими почуттями керувати, щоб не бути рабом своїх інстинктів, надмірно виявляючи те чи інше почуття.

У вихованні дітей, у цьому контексті, на перший план виходить уміння вчасно зупинитись. Цьому треба вчити завжди і скрізь: у їжі, вчинках, почуттях, бажаннях, словах. В іншому випадку, цитуючи педагога-новатора О.С. Макаренко, відбувається таке: «Як легко у світі отруїти людину: той кохання прийняв зайву дозу, той жалю». Будь-які надмірності ведуть до розвитку байдужості, апатії та деякої розчарованості, не кажучи вже про непомірну вимогливість. Зрештою, це може стати причиною прямого нещастя, коли в самостійному житті не стане тата і мами і ці потреби не можна буде задовольнити.

Тут дуже важливо звернутися і до батьків, оскільки слід завжди пам’ятати, що дитина виховується наслідуванням, тому прояв батьківських почуттів потребує великої культури.

Загальновідомо, що діти тонко і гостро відчувають і брехню, і прояв великого, глибокого і щирого почуття підйому, радість чи страждання. Емоційна нестримність батьків пагубно впливає на дитину.

«Завжди володіти своїми почуттями та пристрастями (відчувати міру), ніколи не втрачати основну мету та деталі – у цьому полягає вміння виховувати» – А.С. Макаренко.

Підсумок виглядає приблизно так (думка сучасного відомого українського філософа): чутлива людина завжди відчує, що щось не так і замислиться. Про що це каже? Що в неї розвинене почуття міри, а отже, десь у її житті чогось більше міри чи навпаки, не дотягує до її особистої норми. Ну а далі, в результаті застосування розуму, людина здійснює усвідомлене коригування (управління) своїм життям на благо собі та оточуючим.