ЯК НЕ ТРЕБА ВЗАЄМОДІЯТИ З ТРЕНЕРОМ
Багаторічні спостереження дають підставу виділити два перегини, які часто зустрічаються при спілкуванні з тренером. Поряд з тими батьками, які після кожного тренування очікують посекундний звіт про свою дитину та її «успіхи», є й такі, які вважають за краще мінімізувати цей момент і черпають інформацію виключно від дитини. У цій статті увага буде приділена другому способу відносин, оскільки, на мій погляд, він деструктивніший, ніж перший. Безумовно, все суто індивідуально (у кожного своє власне уявлення про те, як це потрібно робити), але я ставлю за мету показати явище.
Думаю, не потрібно бути науковим діячем, щоб усвідомити, що дитина не здатна дати адекватну оцінку ситуації (тренувальному процесу) і в принципі не повинна це робити. Перша помилка, яку часто припускаються такі батьки, це починають за спиною тренера критикувати його дії. Мовляв, не приділяє уваги/не так подивився/не то сказав, або ж в інший бік – дав надто складне завдання/надмірно вимагає/упереджено ставиться та й інше. Буває так, що в процесі підготовки спортсмен, набуваючи бійцівських якостей, починає відхилятися від сімейного укладу і чим більше, тим менше він стає схожим на своїх близьких родичів і тут трапляється друга поширена помилка, коли один із батьків приходить у спортзал і влаштовує скандал. Після чого йде з гордо піднятою головою і навіть не здогадується про те, що своєю поведінкою перекреслив спортивне майбутнє дитині, відбивши бажання у тренера ВКЛАДАТИ душу в такого спортсмена. Дитина може й надалі відвідувати тренування, отримувати увагу, рекомендації з виправлення помилок і навіть певну допомогу, але ВКЛАДАТИСЯ в неї тренер вже не буде. Відкрию маленький секрет для таких батьків. Якщо тренер не буде зацікавлений у спортсмені, то результату ніколи не буде, яким би талановитим не був спортсмен.
Далі ситуація посилюється за таким сценарієм. Оскільки метою скандалу служить повернення до старого сімейного способу виховання (читайте придушення) і грубе неприйняття нових форм якостей характеру, то батьки різними способами починають схиляти тренера саме до цього і всіляко намагаються вплинути на процес розвитку спортсмена. Треба пам’ятати, що справжній професіонал НІКОЛИ не враховуватиме подібні побажання батьків і не дозволить втручатися у свою роботу, з чого випливає наступний факт: пропорційно зростаючому впливу тренера, вплив батьків буде стрімко зменшуватися. Це викликає внутрішню паніку і в хід йде все, що можна придумати, від приниження тренера в очах дитини до фізичної перешкоди розвитку: коли дитину замикають у кімнаті, щоб не йшла на тренування або кидають парасолькою в голову дочки, при зробленому виборі піти в спортзал, замість того, щоб посидіти вдома з мамою.
Я навів кілька конкретних прикладів помилок, які часто зустрічаються з боку батьків при взаємодії з тренером. А їх безліч. І всі вони мають тільки одну явну причину – нерозуміння, що виникає від неповноти інформації про процес, що відбувається. Річ у тому, що спорт висуває низку вимог до спортсмена, ігнорувати які тренер ніяк не може, звідси і всі його дії, які батьки мають чітко розуміти та в ідеалі підтримувати.
Правильна ж взаємодія передбачає систематичне (не обов’язково щодня) спілкування з першоджерелом, тобто із вашим тренером. Особливо коли щось незрозуміло чи не подобається. Справжній професіонал завжди пояснить причину своїх вчинків та перспективи, що йдуть за ними (якщо не може, це не професіонал і можете сміливо помахати йому рукою).
І останнє: заявивши тренеру про своє бажання зробити з дитини чемпіона, бажано завжди пам’ятати, що справжній спортсмен виховується за законами спорту і до цього потрібно бути готовим.
P.S. Аналізуючи причину непрямого збору інформації замість прямого спілкування, зазвичай, з’ясовується дуже цікавий факт таких батьків. Але це вже зовсім інша історія.
РЕАЛІЗАЦІЯ СЕБЕ ТА ЗАДОВОЛЕННЯ
Сучасний тренд прожити щасливе життя диктує особливе його розуміння. Я б сказав, сильно перекручене та далеке від істини.
Пропоную вашій увазі власну версію розуміння цієї теми.
Особисто я поділяю життя людини на два умовні етапи – до «дозрівання» і після.
У першому, задоволення від особистісного зростання, інвестиції в себе та задоволення інстинктивних потреб. Так би мовити, здоровий егоїзм, який не завдає шкоди і не руйнує інших людей.
Пізніше задоволення від реалізації духовних потреб. І справжньому служінню своєму народові та людству. Тут вже на перше місце дедалі частіше виходить жертвування, у позитивному сенсі цього терміну. До жертви також треба бути готовим. Непідготовлена людина не здатна пожертвувати навіть краплею своєї енергії чи уваги заради іншого. Вона зациклений на собі. І навіть під тиском. Змусити можна, але це не принесе радості ані тому, хто віддає, ані тому, хто змусив. В ідеалі, жертва має бути усвідомленою та добровільною, без очікування чогось назад. Ось це свідчить про готовність.
На основі цих висновків, дуже умовно можна уявити різні варіанти життів. Найгірший, середній та ідеальний. Насправді ж сценаріїв життя стільки, скільки людей на землі і особисто в кожного, варіантів «долі» безліч, це залежить від щосекундного вибору людини постійно.
Інвестування в себе передбачає комплексний підхід, де розвиток здійснюється за всіма напрямами. Це важкий процес, але він формує успішність життя після дозрівання. Пропалюючи бездумно першу половину життя і не напрацьовуючи внутрішні якості, після «находження» себе доведеться все одно цим займатися, щоб реалізувати своє призначення. А коли тобі далеко за 20, зробити це не так просто, як морально, так і фізично. Доведеться заново будувати своє «особисте» життя, найчастіше, коли вже під боком чоловік чи жінка, і пара живчиків, які ще більше ускладнюють процес.
Ідеальний варіант передбачає цілісність життя як до цього моменту, так і після.
Найгірший сценарій (пропалювання життя) – передбачає зміщення цього етапу на значно пізніший період, а часто цей “період” так і не настає. Людина не розуміє, що з нею відбувається, в якому напрямку “плисти” і що робити, живе помилковим розумінням твердження “жити сьогоднішнім днем”. І вона думає, що бере від життя все, концентруючи свою увагу лише на одержанні задоволення, навіть не підозрюючи, що до справжнього щастя це не має жодного стосунку.
Трапляються перекоси, коли в першій частині життя людина навпаки багато часу займалася розвитком, не залишаючи часу і не дозволяючи собі задовольняти потреби саме цього етапу. У результаті, дозрівши до зрілого рівня і отримавши всі можливості, вона починає задовольняти потреби надмірно і може завдати своєму життю не меншої шкоди, ніж несвідома людина, яка пропалює життя. Ця людина вже має чітке розуміння своїх дій, отже вона має тягар відповідальності за них, на відміну від людини, яка цього не розуміє.
Мораль цієї байки така: чим раніше людина почне займатися собою свідомо, не забороняючи собі те, що вона хоче підсвідомо і відчуваючи свою особистісну міру, тим більше задоволення вона отримає від життя. При цьому реалізувавшись як особистість і виконавши своє завдання, поставлене їй вище. А отже, проживе більш змістовне та щасливе життя.
ІСТИНА СВОБОДА
(продовження минулого посту)
«Є люди – і вони по-різному прикладають своє серце до днів життя» – Юрій Власов.
Існує таке поняття як «зріла душа» і більшості це ні про що не говорить, але, на мій погляд, це пов’язане з істинною свободою Людини. І ось моя аргументація з цього приводу. Комусь «суджено» прожити життя примітивно, заповнюючи інстинктивні потреби у фізичній їжі (а є задоволення від їжі для розуму (книги, інформація), інтелектуальної діяльності головного мозку), фізичному задоволенні (а є від морального, мистецтва, творчості) і фізичному продовженні роду (а є задоволення від твоєї спадщини (твір, справа, підприємство, споруда тощо), при цьому відчуваючи звичайні та загальнодоступні фарби, не відчуваючи відтінків. Простими словами, світ для такої людини чорно-білий). А комусь цього мало, у нього є внутрішнє прагнення до зростання, і він шукає, не заспокоюється і шукає… Розвивається, у нього розплющуються очі на багато життєвих ситуацій і він інакше їх проживає і відчуває ширшу гаму почуттів та душевних переживань. Більш тонко відчуває цей світ, і я не можу сказати, що це приносить тільки радість і щастя, тому що загострене сприйняття «хорошого» також діє на душу, як і «погане». А так як у колективному несвідомому ситуацій і вчинків людей набагато більше «поганих», ніж «хороших», то бачачи усе це, чуйна душа перебуває у постійному пеклі. Деякі не витримують і починають пити, щоб забути або божеволіють, деякі тікають від усього цього бруду, наприклад, в монастир або ще якісь місця усамітнення, деякі знаходять у собі сили боротися, але тут є небезпека. Вступаючи в боротьбу, потрібно грати за існуючими правилами, а це означає, вступити в цей бруд і забруднити свою душу, тобто огрубити її і вже не так чуйно все сприймати або душа залишається на тому ж рівні, але виробляються соціальні (пристосувальницькі) навички, необхідні для боротьби і тоді ця людина перетворюється на монстра. І той і інший варіант ще більше роздирає душу на частини. І в кожному конкретному випадку людина робить вибір (усвідомлено чи ні), у якого завжди є наслідки. І це краще розуміти, аніж жити в ілюзії.
Адже, що таке ілюзія у найпростішому розумінні? Це власноруч створена зона комфорту як на фізичному, так і духовному рівні, часто неусвідомлено. Мозок людини прагне до примітивізму, душа до черствості по відношенню до реальності (навколишньої дійсності, включаючи інших людей, навіть близьких родичів). Примітивізм має на увазі замкнутість на самому собі, що є основою егоїзму, який у свою чергу заснований на безмежній любові до себе. Думаю, багатьом буде цікаво дізнатися, що головна властивість сатани – всепоглинаюча любов до себе. А друга властивість – все замкнути на собі, нікому не залишити свободи та захопити абсолютну владу. Дещо відхиляючись від теми посту (але не від контексту циклу статей), виникає питання. Чи не це відбувається масово у питаннях виховання дітей у сучасних умовах (дуже боляче на те схоже)? Про що я писав у минулому пості і до чого НЕУСВІДОМЛЕНО прагне досить велика кількість батьків.
Є такі люди, які грають за своїми правилами. Їх часто називають диваками та іншими словами, оскільки не розуміють справжнє прагнення душі. Вони ніби живуть у цьому бруді, але відсторонено і в той же час, слідуючи поклику своєї душі, продовжують творити. Тільки таким зрілим душам по-справжньому доступна свобода. Свобода самовираження, самовизначення та самореалізації своєї особистої програми (призначення). Дійти такого рівня під силу кожному з нас. Треба лише йти у правильному напрямку. Істинна Людина повинна прагнути знань, тому що це єдиний шлях відчути свободу, яка виражається в постійному духовному зростанні.
Завершити цей пост (так само як і почав) хочу цитатою істинної Людини – Юрія Власова: «Людина може бути байдужою до музики, живопису чи віршів, але людина байдужа взагалі до мистецтва – небезпечна. Ніщо так не агресивно і самовдоволено, як обмеженість (несвобода).
ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Частина 1
Почати цю статтю хочу з цитати видатного письменника, педагога та вихователя Льва Толстого: «Хіба можна покращити життя, продовжуючи жити погано», що ідеально відображає саму суть виховання.
Все починається особисто з тебе. Необхідно не лише звернути пильну увагу батькам на себе та своє життя, а й вжити необхідних дій до покращення. Найперше і найважливіше завдання при правильному вихованні – це правильно організувати своє життя. Якщо батьки живуть насиченим цікавим життям, досягають успіху (це не про фінанси) і при цьому щасливі, вони гарантовано зробили половину роботи з виховання своєї дитини (дітей). Усвідомлюючи це чи ні, вони показують спосіб того життя, на яку рівнятиметься дитина в майбутньому і до якої прагнутиме на підсвідомому рівні.
Щоб хто не казав, виховується дитина лише одним способом – наслідуванням. Яскраво продемонстрував це один відомий вчений, коли у численній залі, заповненій дорослими людьми, попросив підняти вказівний палець вгору, а сам підняв великий, і за ним повторили майже всі. Не важливо, що ти кажеш, важливо, що ти робиш. Саме так і працює виховання. І погане у тому числі.
Ось, що писав з цього приводу сто років тому О.С. Макаренко: «Раніше, ніж ви почнете виховувати своїх дітей, перевірте вашу власну поведінку. Це найважливіша річ. Якщо вдома ви грубі або хвалькуваті або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви вже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано і ніякі найкращі поради та методи вам не допоможуть. Батьківська вимога до себе, батьківська повага до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком – перший і найголовніший метод виховання. Правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не зводили з дітей очей. Таке виховання може завдати лише шкоди. Ви повинні надати дитині необхідну свободу, щоб вона знаходилася не тільки під вашим особистим впливом, а під багатьма різноманітними впливами життя. Дітям необхідно вчасно допомогти, вчасно їх зупинити, направити. Таким чином, від вас вимагається лише постійний коректив до життя дитини, але зовсім не те, що називається водінням за руку. Взагалі потрібно прагнути до того, щоб у дітей якомога міцніше складалися гарні звички, а для цієї мети найбільш важливою є постійна вправа у правильному вчинку. Постійні ж міркування та розмови про правильну поведінку можуть зіпсувати будь-який хороший досвід.
Абсолютно схожа ситуація панує і в спорті (не фізкультурі та фітнесі), де потрібно виховати спортивний характер. Скільки не кажи своєму вихованцю, наприклад: не бійся, але якщо сам тренер боягуз і всією своєю поведінкою демонструє це, то спортсмен ніколи не сформує таку необхідну якість як сміливість. Щоб напрацювати цю якість, необхідно ставити спортсмена в такі умови, де він зміг би цю якість проявити. І робити це треба систематично, правильно та досить довгий час. А як це зробити, якщо сам боїшся? А раптом упаде, а раптом травма тощо. Можна зважитися на один, двічі. А далі потрібна системна робота над собою. І так за кожною спортивною якістю. А їх дуже багато. І не слід забувати, що весь цей процес перебуває під пильним наглядом юних спортсменів, як і дітей у сім’ях. Тут лежать витоки справжнього авторитету перед дітьми, про що мріють усі батьки, але не у всіх виходить.
⠀
Правильне виховання дитини треба організувати так, щоб особистість батька постійно вдосконалювалася загалом. А це вимагатиме вироблення в собі простої, але дуже базової якості, що забезпечує розвиток та ім’я йому – вимогливість до себе.
⠀
Вимогливість до себе – це найважча річ. Але саме з цього і починається процес удосконалення та самовдосконалення людини, перебудова самої себе, а значить і всього свого життя на краще.
АНОНС НОВОЇ РУБРИКИ
За останні три роки мною була написана велика кількість статей, де докладно розглядалися сучасні проблеми та помилки у вихованні дітей (як у побутовому житті, так і у формуванні спортивного характеру). Теми публікацій бралися безпосередньо виходячи з особистих спостережень у процесі тренувань. Заради справедливості слід зазначити, що моє бажання висвітлити проблеми, що не дозволяють досягти необхідних спортивних результатів, викликало (особливо спочатку) спалахи обурення, а іноді і агресивного неприйняття. Це добре ілюструється коментарями під моїми особливо популярними статтями, що набрали велику кількість лайків. Особисто мене цей факт зовсім не дивує, оскільки такому явищу є причина та пояснення, і мені добре відома його природа. Тішить той факт, що поряд з «кричущими» і незадоволеними (а це мала частина), були і є люди (більша частина), які розуміють і поділяють проблеми сучасних тенденцій розвитку дітей. І це не «всезнаючі» мами, а шановні особистості, компетентні професіонали, люди з великої літери та лідери своїх сфер діяльності, а також велика кількість людей, які думають. Більшості моїх улюблених критиків так і не вдалося зрозуміти, що мої справжні наміри були зовсім не в тому, щоб принизити, зганьбити або образити дбайливих батьків (хоча ще треба розібратися, що є справжня турбота про дитину). Адже більшість помилок допускається якраз через нерозуміння реалій. Своїми статтями я якраз і ставив завдання, дати інформацію для розуміння і я один із перших, хто зацікавлений, щоб ці помилки були виправлені, оскільки я тренер і моя робота сильно ускладнюється цими недоліками, тому що вони не дозволяють перспективним дітям повністю розкрити свій потенціал та реалізувати його в необхідному обсязі.Поворот не туди (частина 9)
АМБІТНІСТЬ БАТЬКІВ
Перша, проекція на дитину своїх очікувань, що виникають внаслідок власних нереалізованих бажань та нездійсненних мрій. Приклад: тато, колишній спортсмен (не зовсім вдалий), спить і бачить свого сина заслуженим майстром спорту, хоча у сина не виявляється жодних якостей, які мають бути присутніми для досягнення цих амбітних цілей.Поворот не туди. Частина 8
Класний тренер
Колись я вже писав статтю на тему «Улюблений тренер» і ось знову тренд у силі. За останні пів року часто чую фразу від батьків про класного тренера, у якого займалися їхні діти та неможливості робити це зараз. Причин багато, і вони різні. Після пробного тренування, визначивши ступінь підготовки, а вірніше її повну відсутність, особисто я почав запитувати себе: «а в чому ж класність такого тренера»? Мої висновки, швидше за все, не сподобаються більшості, особливо тим, хто привів дітей до нас.
Перший момент, в якому часто припускаються помилки як батьки, так і «класні» тренери, це установка «аби дитині подобалось». Тут треба чітко розділяти, отримувати емоційну радість і тільки чи отримувати радість від набутого вміння. Від нерозуміння, багато хто робить акцент на першому твердженні, тим самим позбавляючи себе можливості розсудливо мислити та аналізувати. Підтверджується це тим, що таким батькам ніяк не спадає на думку: «Ось проходила дитина 5 років на тренування і нічого не навчилася». І це нікого не бентежить. Ну як можна звинуватити тренера, якого дитина любить і біжить до нього на тренування аби, вкотре, добре провести час? Скільки до нас приходить таких дітей від інших тренерів з акробатики і не тільки, протренувавшись кілька років, немає жодного розряду, жодних навіть «дворових» змагань за плечима і дитина НІЧОГО не вміє. Натомість тренер у нас був класний. Та що там говорити, коли у нас був випадок, на початку змагань тато забрав сина-підлітка прямо з розминки, сказавши: «Я не хочу травмувати психіку дитині». Нам час прокинутися. Це відбувається часто-густо (тепличні умови, тепличні люди, теплична психіка не травмована) й у результаті абсолютно безпорадні діти та підлітки, а потім і дорослі люди, не здатні до самостійних рішень та дій.
Як звичайно, ось конкретний приклад. У Івана Івановича (ім’я змінено) теж кілька років були юрби щасливих дітей, яких ми потім теж кілька років виправляли дуже важко. Один крутий шоу-балет звернувся за місцем (у ДК) до людини, яка називала себе тренером з акробатики, і були щасливі від захоплення дітей до цього тренера. Так тривало кілька років. Але рівень треба тримати і акробатика має цьому сприяти, а на ділі виходило не зовсім так. І до нас звернулася керівник цього танцювального колективу зі словами: “Я не фахівець в акробатиці, але мені здається, що на колесі у дитини ноги мають бути рівними”. Ось і весь результат роботи такого «класного тренера». І такий випадок не єдиний. Тут буде доречним порівняння з учителем. Якщо після навчання у вчителя дитина може писати, рахувати, читати тощо, то це і є класний вчитель. Адже він НАВЧИВ. Все інше (на мій погляд) – це розваги, анімація та гарне проведення часу і не інакше.
А ще мені подобається фраза “тренер від Бога”. Результати роботи таких «божественних» тренерів не надто відрізняються від вищеописаних. Мене завжди в таких випадках цікавить, як може звичайна людина (зазвичай не компетентна) оцінити талант (якщо він навіть присутній), а потім ще й стверджувати про божественне його походження. Потурати примхам дитини, догоджати очікуванням батьків може і можна віднести до божественних якостей, але це жодного відношення до навчання не має, як і власне божественного прояву. Насправді це класична позиція пристосуванця. Така стратегія не життєздатна, зате внаслідок нерозуміння, призводить до емоційного захоплення та вихваляння. Справжню небезпеку майже ніхто не бачить. У трикутнику: дитина-батьки-тренер, за такого сценарію все легко пояснюється власним егоїзмом, батьки думають про себе, тренер про себе, а дитина залишається осторонь. І замість навчання та розвитку свого потенціалу, діти виростатимуть з постійною маскою любові та чесноти на фізіономії, брехливі та хитрі егоїстики, які звикли підробляти на висловленні своїх почуттів та похвальних думок. Благодатний ґрунт для цього створюється руками самих батьків та тренерів при обговоренні (вірніше вихвалянні) дитини після кожного тренування у його присутності.
І другий момент (на мою думку, найважливіший), навіщо після такого класного тренера приводити дитину до НАС? Питання для розмірковування для таких батьків…..
P.S. Класного тренера (справді класного) потрібно ще заслужити!
Свежие комментарии