Наш второй сайт

https://scvivat.com/

Instagram

Это сообщение об ошибке видно только администраторам WordPress

Связаться

Архивы

Свежие комментарии

Тільки для людей, які думають

ПРО ВІДСУТНІСТЬ СПОРТИВНОЇ КУЛЬТУРИ

Аналізуючи ситуацію з розвитком професійного спорту в Україні загалом та дитячого спорту зокрема (на прикладі нашого виду) за останні кілька десятків років, приходжу до невтішних висновків.

Замість розквіту та розвитку, спостерігається повільне, а в деяких випадках, стрімке згасання.

Причини тут різні: історичні, економічні, політичні, соціальні, війна тощо. Але є, як на мене, найголовніша (корінна так би мовити) – це відсутність спортивної культури. Ця ситуація не виникла з нізвідкіля, вона крокує поруч із відсутністю політичної культури, фінансової, медичної тощо. І те, що ми бачимо зараз, це результат безвідповідального ставлення насамперед до самих себе протягом тривалого часу.

Ось вам кілька яскравих прикладів:

– при виборі тренера, на що ми звертаємо увагу? А я вам скажу, оскільки багато років проводжу подібні дослідження та володію певною статистикою. На його компетентність (справжній професіоналізм) ми звертаємо увагу в останню чергу. Головне, щоб він нам сподобався. Ось на чому, ґрунтується вибір більшості. А якщо він каже те, що ми хочемо почути, ми вважаємо, що витягли золотий квиток, оскільки він нас чує і розуміє.

– другий, ще важливіший. Ми хочемо, щоб він тренував так, як ми хочемо (ґрунтуючись на нашому досвіді та знаннях) і вважаємо своїм обов’язком постійно втручатися у тренувальний процес, роздаючи нескінченні рекомендації. Прошу зауважити, не так як потрібно за методикою (хоча для більшості сучасних «тренерів» це слово мало знайоме), а так, як хочемо ми. Часто підкріплюючи своє почуття правоти словами: “я ж мати”, “я краще знаю свою дитину”.

Наслідки ситуації, що склалася, дуже серйозні, хоча на перший погляд і не завжди помітні.

По-перше, не формується резерв із якісних спортсменів, які в майбутньому зможуть не просто виступати за країну, а вигравати.

Читати далі…

КУЛЬТУРА ВІДНОСИН (частина 2)

На рівні взаємодії різних колективів та тренерів.
Основа будь-якого розвитку – комунікація та кооперація. Цю просту істину важливо не тільки зрозуміти, а й навчитися застосовувати у житті.

Багаторічна практика з різними видами спорту, танцювальними колективами, черлідингом та іншими дають підстави стверджувати наступне. У переважній більшості випадків спостерігається абсолютне невміння правильно комунікувати (читайте спілкуватися) і досягати своїх цілей, звертаючись за допомогою до фахівців. І парадокс полягає в тому, що люди, які не вміють або, скажімо так, неправильно взаємодіють із фахівцями, не вважають це проблемою. Навіть не досягнення мети не наштовхує на думку, що вихід зазвичай там де і вхід і не заважало б звернути увагу на себе. Але нит.

Зараз дуже модним стало застосовувати акробатику скрізь, де тільки можна. Ну, в принципі, це і зрозуміло, оскільки краса нашого виду спорту цілком заслужено може бути вишенькою на торті будь-якого спортивного заходу і не тільки спортивного. Зі зростанням популярності, зростає і потреба у послугах саме цих фахівців. А фахівців, як виявилось, можна на пальцях перерахувати. І замість того, щоб правильно взаємодіяти з ними, досягаючи своєї мети, я спостерігаю не зовсім здорову картину. В загальних рисах змалюю ситуацію.

Звертається до нас колектив з «підготовленими» дітьми. Підготовленими усі чомусь вважають дітей, які раніше займалися акробатикою. Це є першою помилкою – ствердженням з боку тренера (або батьків) такого колективу. Ми ж не вважаємо підготовленою до написання диплома дитину, яка вчилася писати, але так і не навчилася робити це без помилок. А тут саме так.

Йдемо далі. Нам замовляють елементи, які вони хочуть вміти робити і тут, увага, враховуючи свою підготовленість, перебувають в ілюзії, що цього можна досягти за пару тренувань. Зазвичай при розвіюванні ілюзії, знаєте, що відбувається? Вони перестають ходити та шукають тих «фахівців», які підтвердять їхні помилкові погляди. І знаходять. Щоправда, ненадовго.

Читати далі…

КУЛЬТУРА ВІДНОСИН (частина 1)

Взаємодія лише на рівні особистості нагадує таку ситуацію. Дуже умовно уявімо двох чистих людей, що вийшли з душу. Ось вони йдуть по життю, і якимось чином доля їх стикає один з одним. І що зазвичай відбувається у цей момент зіткнення? Удар, агресія, «плювок» у суперника. Той відповідає взаємністю і так може тривати роками. Обпльовані, злі, замучені люди, як у зачарованому колі, продовжують робити те саме і з гордістю називають це відносинами. Сучасною мовою це називається токсичні люди та токсичні відносини. Коли, крім негативних емоцій та негативного стану, людина нічого не може запропонувати. Тобто вона здатна лише начхати.

Є люди, які не погоджуються на таку взаємодію та припиняють контакт із такими плюваками, на що останні сильно ображаються та часто поливають свого колишнього «партнера» ще великою кількістю відомої речовини. Трапляється це завдяки почуттю власної гідності і любові до себе в останніх. Чого геть позбавлені плеваки.

Причиною байдужого ставлення, на мій погляд, є неправильне виховання. Так навчили (родина, вулиця, соціальні групи тощо), іншими словами – не навчили поважати та любити себе. Кожна людина транслює те, що її наповнює. З моменту народження до моменту біологічного дорослішання, часто перебуваючи під впливом різних негативних явищ нашої культури, людина дуже легко містить у собі коктейль таких нечистот, що перебувають поруч, а тим більше бути у стосунках з такою людиною може тільки їй подібна.

Як тільки людина приймає рішення не бути токсичною, вона «йде в душ» та очищається. Але щоб це трапилося, потрібне усвідомлення своєї токсичності, прийняття та виправлення свого внутрішнього стану. Таке відбувається, на жаль, не так часто, тому що це вимагає роботи над собою. Треба взяти засоби і почати мити себе, іноді до болю віддираючи свої та чужі випорожнення, які налипли шарами. Набагато зручніше залишатися у своїй повсякденній ролі, що несе масу вторинних вигод, тим самим блокуючи можливість отримання справжнього задоволення від взаємодії з оточуючими людьми.

Здорові стосунки передбачають, перш за все, повагу особистих кордонів людини та відповідальність за свою поведінку. Виражається це ось у чому. Всі ми не ідеальні і час від часу можемо зірватися і наговорити гидоти іншому (тобто плюнути в нього). Так от повага особистих кордонів передбачає не плювання в ближнього, навіть якщо він дивиться на життя по своєму, а відповідальність – це коли, якщо навіть і плюнув, то визнати свою провину (у цьому випадку людина і сама зможе відмитися, але з великою ймовірністю продовжить взаємодію), а вищий пілотаж полягає в тому, що якщо помилково і плюнув в іншого, то сам за собою і прибрав (очистив людину).

Простими словами, вибачитися, а ще краще, висловити своє добре ставлення і любов практичними діями на благо йому.

Усім добра і більше здорових стосунків.

КОРОТКО ПРО ВИБІР ТРЕНЕРА ТА СПОРТИВНОЇ СЕКЦІЇ

Не шукайте зручності. Не шукайте тренера чи секцію ближче до будинку (краще прямо у під’їзді). Якщо вам потрібний розвиток, то неминуче доведеться щось змінити у своєму житті, десь підлаштуватися під ті умови, які й забезпечують цей розвиток. Інакше ви отримуватимете те, що маєте, а іноді й найгірший результат. Є маса секцій та гуртків біля будинку, але в більшості з них не створено умов для досягнення результату та повного розкриття потенціалу дитини. Більшість із цих зручних гуртків пустушки. Крім розкрученої реклами, всередині мильна бульбашка. І ось чому.

Щоб створити справжні умови для розвитку дитини в конкретному виді спорту, потрібно зібрати докупи багато (часто суперечливих) обставин. Для цього потрібні роки напруженої праці.

Ось основні критерії, на які слід звернути увагу при виборі:

  • Наявність спеціалізованого спортивного залу з необхідним інвентарем;
  • Наявність професіоналів, що забезпечують зростання (тут потрібно бути особливо уважним);
  • Наявність методики або програми, за якою здійснюється процес розвитку;
  • Наявність минулих та нинішніх результатів вихованців цієї секції;
  • Наявність правильної системи відносин між тренерами та батьками;
  • Наявність інтегрального виду підготовки (здавання спортивних нормативів, участь спортсменів у різних видах виступів та рангів змагань). Саме цей вид підготовки забезпечує повне розкриття природних здібностей дитини та реалізації її як особистості. Тому слід замислитись, коли у “спортивній” секції не передбачено описаний вид підготовки;
  • Нарешті, орієнтованість тренера не лише на отриманні позитивних емоцій у дитини, а пріоритет на навчання, виховання та досягнення.

Ці пункти забезпечать вам розуміння, чи зможе обраний тренер чи секція допомогти досягнути вашій дитині успіху у спорті. Якщо вам та вашій дитині потрібно дійсно це.

Але перш ніж робити вибір на користь справжньої спортивної секції, слід відповісти собі на запитання: чи готовий я до змін у своєму житті та конкретним діям заради розвитку моєї дитини.

Якщо ж ні, то, будь ласка, не морочте голову своїми хотілками людям, які віддають себе цілком заради ваших дітей.

СТРАХ ВСЬОМУ ГОЛОВА або як легко перетворити дитину на жертву

А зараз поділюся з вами найцікавішим явищем сучасності, безпосереднім учасником якого особисто я являюся вже багато років.

До нас (у клуб) часто приводять дітей з різних видів спорту (і не тільки спорту) і однією з найпоширеніших фраз батьків є (ви не повірите!): «він дуже здібний», «вона дуже талановита». Що найцікавіше, багато випадків, коли дитина проходила на заняття (я навмисне не пишу «тренувалася», а саме проходила на заняття) кілька років і при цьому взагалі не має жодного розряду. Їм просто ніхто про це не сказав. І це діти займалися спортом. Спеціально не називатиму види спорту та прізвища тренерів, оскільки стаття не про це. А знаєте, що саме абсурдне для мене особисто? Це коли в деяких випадках дітей змушували тренуватися двічі на день, жертвуючи навіть школою. Так от первинне тестування не виявляє навіть тіні натяку на талант, більше того, виявляється безліч проблем, взагалі не спортивного характеру, з яких потрібно почати, перш ніж приступити безпосередньо до тренувань. На запитання, хто вам сказав, що ваша дитина здібна, думаю відповідати не треба. Якось здогадаєтеся. А ось далі відбувається найцікавіше. Ми завжди говоримо правду, ґрунтуючись на простому принципі. Сказати правду, це найцінніше, що може сказати людина. Але виявляється, цю правду далеко не всі приймають, я навіть сказав би, агресивно не приймають. Чого тільки ми не чули в свій адрес після подібних розмов. Але цей пост не про нас, а про згубне явище серед нас.

Далі мені дуже хочеться дати вам цифру, скільки часу зазвичай триває цей гіпноз.

Увага!!! Середня тривалість перебування в ілюзії від 4 до 6 років. Вдумайтеся лише, 5 років сліпо вірити відвертій брехні. Що може змусити людину добровільно вдатися до цього? Тільки одне. Солодка локшина на вухах, що несе масу вторинних вигод.

Світ реальних дій та результатів (у нашому випадку досягнень) змінився на комфортну візуалізацію. А якщо ще простіше, незручну реальність ми заборонили, а дозволили лише приємну ілюзію. Тут гріх не згадати нашу народну приказку, яка як ніколи актуальна саме сьогодні: «ДУРЕНЬ ДУМКОЇ БОГАТІЄ».

Ось що є проблемою сучасних батьків. І поки в нас буде переважати бажання чути тільки похвалу про свою дитину, замість реальних її якостей та здібностей, ми як суспільство дедалі більше деградуватимемо. Тренд настільки примітивний, наскільки примітивний запит суспільства.

Головним стало почути від тренера, вчителя, вихователя, що дитина молодець, а краще – талановита, як миттєво втрачається звʼязок між мозковими імпульсами. І все. Блок. Статистика жахлива. Переважна кількість батьків навіть думки не допускають, що це може бути не так. Не виникає бажання перевірити слова тренера на практиці, на крайній край, хоча б поставити під сумнів. Висновок ще гірший. Ми хочемо бути обдуреними і жити в ілюзії. А зустрічі з реальністю боїмося, як вогню.

Ну і як ми збираємося зустрітися із суперником у спорті, якщо на себе у дзеркало страшно подивитися? Як ми збираємось, якщо взагалі збираємось, виховувати майбутніх олімпійських чемпіонів та розвивати спорт? Як ми збираємося формувати та зміцнювати якості спортивного характеру у дитини, якщо багато батьків готові в штани накласти навіть при думці про те, що тренер може сказати правду про дитину?

Правильно кажуть. У страха великі очі. Що ж, продовжуємо боятися далі. Чи то ще буде.

ПРО ВТРАЧЕННІ МОЖЛИВОСТІ

На прикладі здатної дитини пропоную розглянути цікаву ситуацію.

Ось починає свій шлях молодий спортсмен. Через кілька років завзятих тренувань він виходить на національний, а згодом і на міжнародний рівень. Ні для кого не секрет, що в переважній більшості випадків фінансове забезпечення спортивного життя дитини лежить на плечах батьків. Не перераховуватиму статті витрат. Ви і так їх знаєте, але, потрапляючи на найвищий рівень підготовки, до всіх інших витрат примикають і витрати на поїздки за кордон. Оскільки рівень світової, то й витрати також відповідні. І ось тут останніх 12 років я спостерігаю дуже цікаве явище. І, на жаль, це далеко не поодинокий випадок особисто у мене. Багато дорослих людей досі живе у совку. Хтось, але не я маю забезпечувати мою дитину (школа, клуб, держава, тренер тощо). А якщо забігти трохи вперед, то можу з упевненістю сказати, що найкращого прикриття не придумаєш.

Ми не зрозуміємо дійсність сьогодення. Сподіватися треба виключно на себе. Вам ніхто нічого не винен. У тих країнах, куди ми прагнемо всією душею, на таких людей чекає величезне розчарування, оскільки там кожен платить за себе. У всьому. Звичайно ж, ми не можемо зараз тягатися з ними за рівнем життя і доходів, але я пишу про сутність явища. Час забути минуле і прийняти сьогодення у тому вигляді, в якому воно існує. Подобається воно нам чи ні.

Скільки здібних дітей, яких я раніше тренував, зараз тиняються вулицею без діла. А були потенційні чемпіони світу, які у 9 років працювали за програмою майстрів спорту.

З якою гордо піднятою головою та переконаністю у своїй правоті, батьки перекреслювали майбутні перспективи. Причини різні: жадібність, страх, невіра у свою дитину, недовіра до слів тренера, свої егоїстичні потреби вище розвитку дитини, занадто сильний тиск на дитину, ілюзорні пріоритети не в галузі спорту тощо. Всі ці причини, поряд з фінансовими, є тим прикриттям, про яке я писав вище. І що найважливіше, а для мене дивно-сумне, за цим прикриттям виразно маячить звичайне людське НЕБАЖАННЯ.

Важливо розуміти. У спорті вищих досягнень, абсолютно всі спортсмени працюють як коні (вибачте за порівняння), а іноді й більше. І діти тут не є винятком. Але шанс поїхати на чемпіонат світу чи Європи випадає далеко не кожному і вдруге цього шансу може не бути. І ось на цьому місці я як тренер і батько хочу поставити питання: «А де ж турбота, підтримка, і нарешті, те саме абсолютне кохання, у відсутності якого нас періодично звинувачують по відношенню до чужих дітей???» Тут до своїх власних цим навіть і не пахне. У коментарях усі ми гіпер-дбайливі та люблячі, а на ділі…. Зате роздавати поради щодо виховання, це будь ласка, ми тут як тут.

Прошу запам’ятати просту істину. Приводячи дитину в спорт, ви повинні чітко розуміти, що інвестування в її розвиток – це ваша турбота. А турбота тренера – створити всі необхідні умови для цього розвитку та допомогти у досягненні результату. По можливості він звичайно може допомогти і у фінансовому плані, але це на його особистий розсуд.

А ось цей абзац, шановні батьки, спеціально для того, щоб не було дуже боляче вигрібати «обратку» від ваших дітей у майбутньому. Для дитини, яка відпахала у спортивному залі 8-10 років, виступ на вищих світових змаганнях, це єдиний спосіб реалізації себе як особистості та здійснення своєї мрії. Вона поставила на кон усе, що має. І я вважаю тяжким злочином по відношенню до своєї власної дитини, коли нерозуміючі та небажаючі батьки зі словами «нам це не треба» з легкістю перекреслюють дитині майбутнє.

P.S. Коли я був маленьким, я думав, що дорослі – це такі серйозні та розумні люди. І що я зараз бачу. У найвідповідальніший момент, коли вирішується доля дитини, деякі батьки замість напружити всі сили і виявити справжню любов і турботу, легко дають задню і прикривають своє небажання дуже зручною відмовкою фінансового плану.

На цьому все.

СВОБОДА І ВОЛЯ!

На мій погляд, єдиним інструментом для прояву волі у людини є усвідомленість (просвітлення) шляхом розвитку розумових здібностей, у тому числі інтелекту. Це той сакральний ключ, що дозволяє відкрити двері невігластва, які стримують і не дають реалізуватися істинній волі людини, виконанню її призначення. Тобто воля – це вибір свого шляху, який спочатку потрібно усвідомити.

У кожному з нас закладена божественна іскра, але далеко не кожен може її проявити в житті, читайте виконати свою місію, коли ця іскра розгоряється до полум’я і висвітлює все довкола та всіх оточуючих.

Щоб спрацювала воля, мають бути створені спеціальні умови. Ці умови – це ніщо інше як свобода. Відчуття волі. Воля не може з’явитися у неволі. А людина, розумово обмежена (неосвічена) – це підневільна людина, яка є рабом власних звичок, інстинктів та чужої думки.

А знаєте, чому більшість людей не прагнуть бути вільними? Тому що почуття свободи безпосередньо пов’язане із почуттям занепокоєння, бо це стан невизначеності.

Цей простий висновок є руйнівним аргументом для рабів, які доводять свою свободу і свободу вибору: на кшталт я можу пити чи курити чи не робити цього, я можу прочитати цю книгу, а можу і не читати, тому я вільний і тому завжди вибирають те, що визначено і комфортно, цим доводячи свою рабську природу. Свобода завжди вимагає прояву вольових зусиль, а щоб випити пляшку пива багато зусиль не потрібно.

Я вже мовчу про те, що зворотною стороною свободи є відповідальність, яку більшість людей не хочуть брати за власне життя, не говорячи про інших.

Свобода і воля – це дари Бога. Людина народжується вільною і в неї кожну секунду є вибір. То чому багато людей не беруть і не користуються цими дарами? А все дуже просто. Тікають від свободи (невизначеності та змін) люди, схильні до страху.

Висновок простий до непристойності і неприємний для боягузів: свобода – це нагорода для сміливих, розумних і вольових людей!

Администратор

+380933204025




Рейтинг блогов

Рейтинг блогов

Участник ePochta Blog Rating