ІСТИНА СВОБОДА
(продовження минулого посту)
«Є люди – і вони по-різному прикладають своє серце до днів життя» – Юрій Власов.
Існує таке поняття як «зріла душа» і більшості це ні про що не говорить, але, на мій погляд, це пов’язане з істинною свободою Людини. І ось моя аргументація з цього приводу. Комусь «суджено» прожити життя примітивно, заповнюючи інстинктивні потреби у фізичній їжі (а є задоволення від їжі для розуму (книги, інформація), інтелектуальної діяльності головного мозку), фізичному задоволенні (а є від морального, мистецтва, творчості) і фізичному продовженні роду (а є задоволення від твоєї спадщини (твір, справа, підприємство, споруда тощо), при цьому відчуваючи звичайні та загальнодоступні фарби, не відчуваючи відтінків. Простими словами, світ для такої людини чорно-білий). А комусь цього мало, у нього є внутрішнє прагнення до зростання, і він шукає, не заспокоюється і шукає… Розвивається, у нього розплющуються очі на багато життєвих ситуацій і він інакше їх проживає і відчуває ширшу гаму почуттів та душевних переживань. Більш тонко відчуває цей світ, і я не можу сказати, що це приносить тільки радість і щастя, тому що загострене сприйняття «хорошого» також діє на душу, як і «погане». А так як у колективному несвідомому ситуацій і вчинків людей набагато більше «поганих», ніж «хороших», то бачачи усе це, чуйна душа перебуває у постійному пеклі. Деякі не витримують і починають пити, щоб забути або божеволіють, деякі тікають від усього цього бруду, наприклад, в монастир або ще якісь місця усамітнення, деякі знаходять у собі сили боротися, але тут є небезпека. Вступаючи в боротьбу, потрібно грати за існуючими правилами, а це означає, вступити в цей бруд і забруднити свою душу, тобто огрубити її і вже не так чуйно все сприймати або душа залишається на тому ж рівні, але виробляються соціальні (пристосувальницькі) навички, необхідні для боротьби і тоді ця людина перетворюється на монстра. І той і інший варіант ще більше роздирає душу на частини. І в кожному конкретному випадку людина робить вибір (усвідомлено чи ні), у якого завжди є наслідки. І це краще розуміти, аніж жити в ілюзії.
Адже, що таке ілюзія у найпростішому розумінні? Це власноруч створена зона комфорту як на фізичному, так і духовному рівні, часто неусвідомлено. Мозок людини прагне до примітивізму, душа до черствості по відношенню до реальності (навколишньої дійсності, включаючи інших людей, навіть близьких родичів). Примітивізм має на увазі замкнутість на самому собі, що є основою егоїзму, який у свою чергу заснований на безмежній любові до себе. Думаю, багатьом буде цікаво дізнатися, що головна властивість сатани – всепоглинаюча любов до себе. А друга властивість – все замкнути на собі, нікому не залишити свободи та захопити абсолютну владу. Дещо відхиляючись від теми посту (але не від контексту циклу статей), виникає питання. Чи не це відбувається масово у питаннях виховання дітей у сучасних умовах (дуже боляче на те схоже)? Про що я писав у минулому пості і до чого НЕУСВІДОМЛЕНО прагне досить велика кількість батьків.
Є такі люди, які грають за своїми правилами. Їх часто називають диваками та іншими словами, оскільки не розуміють справжнє прагнення душі. Вони ніби живуть у цьому бруді, але відсторонено і в той же час, слідуючи поклику своєї душі, продовжують творити. Тільки таким зрілим душам по-справжньому доступна свобода. Свобода самовираження, самовизначення та самореалізації своєї особистої програми (призначення). Дійти такого рівня під силу кожному з нас. Треба лише йти у правильному напрямку. Істинна Людина повинна прагнути знань, тому що це єдиний шлях відчути свободу, яка виражається в постійному духовному зростанні.
Завершити цей пост (так само як і почав) хочу цитатою істинної Людини – Юрія Власова: «Людина може бути байдужою до музики, живопису чи віршів, але людина байдужа взагалі до мистецтва – небезпечна. Ніщо так не агресивно і самовдоволено, як обмеженість (несвобода).
ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Почати цю статтю хочу з цитати видатного письменника, педагога та вихователя Льва Толстого: «Хіба можна покращити життя, продовжуючи жити погано», що ідеально відображає саму суть виховання.
Все починається особисто з тебе. Необхідно не лише звернути пильну увагу батькам на себе та своє життя, а й вжити необхідних дій до покращення. Найперше і найважливіше завдання при правильному вихованні – це правильно організувати своє життя. Якщо батьки живуть насиченим цікавим життям, досягають успіху (це не про фінанси) і при цьому щасливі, вони гарантовано зробили половину роботи з виховання своєї дитини (дітей). Усвідомлюючи це чи ні, вони показують спосіб того життя, на яку рівнятиметься дитина в майбутньому і до якої прагнутиме на підсвідомому рівні.
Щоб хто не казав, виховується дитина лише одним способом – наслідуванням. Яскраво продемонстрував це один відомий вчений, коли у численній залі, заповненій дорослими людьми, попросив підняти вказівний палець вгору, а сам підняв великий, і за ним повторили майже всі. Не важливо, що ти кажеш, важливо, що ти робиш. Саме так і працює виховання. І погане у тому числі.
Ось, що писав з цього приводу сто років тому О.С. Макаренко: «Раніше, ніж ви почнете виховувати своїх дітей, перевірте вашу власну поведінку. Це найважливіша річ. Якщо вдома ви грубі або хвалькуваті або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви вже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано і ніякі найкращі поради та методи вам не допоможуть. Батьківська вимога до себе, батьківська повага до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком – перший і найголовніший метод виховання. Правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не зводили з дітей очей. Таке виховання може завдати лише шкоди. Ви повинні надати дитині необхідну свободу, щоб вона знаходилася не тільки під вашим особистим впливом, а під багатьма різноманітними впливами життя. Дітям необхідно вчасно допомогти, вчасно їх зупинити, направити. Таким чином, від вас вимагається лише постійний коректив до життя дитини, але зовсім не те, що називається водінням за руку. Взагалі потрібно прагнути до того, щоб у дітей якомога міцніше складалися гарні звички, а для цієї мети найбільш важливою є постійна вправа у правильному вчинку. Постійні ж міркування та розмови про правильну поведінку можуть зіпсувати будь-який хороший досвід.
ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Вступ
Щоб зрозуміти батькам, як правильно виховувати свою дитину (дітей), треба насамперед відповісти собі на два «простих» питання. Перше, що є виховання? А для цього слід зрозуміти його справжній зміст. Це не система заборон та обмежень дисциплінарними методами, а зовсім інше. Я навіть сказав би, протилежне. Якщо уважно подивитися на саме слово, то відкривається цікава інформація, про яку багато хто просто не замислювався. А істина як завжди лежить на поверхні. Воспитание (укр. виховання) – В-ОСЬ-ПИТАНИЕ. Виявляється, є якісь осі, і є їхнє харчування. Відразу підкажу, що це не харчування ложечкою в рот. «Навіщо тобі голова? Я за допомогою неї їм». Інформацію на цю тему ви можете легко знайти в інтернеті.
Друге, що ж таке правильне виховання?
Результатом такої розумової роботи буде виникнення необхідності створення образу тієї людини, яку бажають бачити батьки у своїй дитині. Ці два простих питання насправді не такі вже й прості, як здається на перший погляд. Але це саме початок, так би мовити, фундамент, з чого треба починати і чого не робить більшість батьків. І ось підтвердження моєї думки. На запитання батькам, яким ви бачите свою дитину, абсолютно ніхто не зміг відповісти навіть у загальних рисах (відповіді: нехай сам вирішує, коли виросте; гарною людиною; щасливою людиною; я не знаю; і т.д.), причому остання відповідь – найпоширена. Чи варто говорити, що результат виховання у таких батьків зовсім їх не задовольняє. Якось великого педагога А.С. Макаренко молода мати запитала: «Як мені краще виховувати свою дитину?», якій на той момент було півроку. Він відповів: “ви запізнилися рівно на півроку”. Цитуючи далі цю визначну людину доречно написати: у деяких сім’ях можна спостерігати повну бездумність у цьому питанні. Просто живуть поруч батьки та діти, і батьки сподіваються на те, що все само собою вийде. Батьки не мають ні чіткої мети, ні певної програми. Звичайно, в такому разі і результати будуть завжди випадковими і часто такі батьки, потім дивуються, чому це у них виросли погані діти. Жодну справу не можна добре зробити, якщо невідомо чого хочуть досягти.
АНОНС НОВОЇ РУБРИКИ

Поворот не туди (частина 9)
АМБІТНІСТЬ БАТЬКІВ

Поворот не туди. Частина 8
Класний тренер
Колись я вже писав статтю на тему «Улюблений тренер» і ось знову тренд у силі. За останні пів року часто чую фразу від батьків про класного тренера, у якого займалися їхні діти та неможливості робити це зараз. Причин багато, і вони різні. Після пробного тренування, визначивши ступінь підготовки, а вірніше її повну відсутність, особисто я почав запитувати себе: «а в чому ж класність такого тренера»? Мої висновки, швидше за все, не сподобаються більшості, особливо тим, хто привів дітей до нас.
Перший момент, в якому часто припускаються помилки як батьки, так і «класні» тренери, це установка «аби дитині подобалось». Тут треба чітко розділяти, отримувати емоційну радість і тільки чи отримувати радість від набутого вміння. Від нерозуміння, багато хто робить акцент на першому твердженні, тим самим позбавляючи себе можливості розсудливо мислити та аналізувати. Підтверджується це тим, що таким батькам ніяк не спадає на думку: «Ось проходила дитина 5 років на тренування і нічого не навчилася». І це нікого не бентежить. Ну як можна звинуватити тренера, якого дитина любить і біжить до нього на тренування аби, вкотре, добре провести час? Скільки до нас приходить таких дітей від інших тренерів з акробатики і не тільки, протренувавшись кілька років, немає жодного розряду, жодних навіть «дворових» змагань за плечима і дитина НІЧОГО не вміє. Натомість тренер у нас був класний. Та що там говорити, коли у нас був випадок, на початку змагань тато забрав сина-підлітка прямо з розминки, сказавши: «Я не хочу травмувати психіку дитині». Нам час прокинутися. Це відбувається часто-густо (тепличні умови, тепличні люди, теплична психіка не травмована) й у результаті абсолютно безпорадні діти та підлітки, а потім і дорослі люди, не здатні до самостійних рішень та дій.
Поворот не туди (частина 7)
Раніше я вже писав про це негативне явище, але цього разу виникло непереборне БАЖАННЯ розібратися в причинах такого стану у дітей та підлітків, які займаються спортом, хоча б коротко, так би мовити, для загального розуміння.
Прагнення, бажання, намір, мета – всі спонукання до дій є не що інше, як відбиток буття, відбиток об’єктивного матеріального світу. Бажання, як і всі явища свідомості, має рефлекторний характер. Спочатку бажання часто має характер невизначеного наміру зробити щось, а далі в процесі розвитку зазвичай починається вольовий процес. Без вольового акту бажання загине у зародку. Думаю, перші висновки можна зробити вже зараз. Без волі жодне, навіть сильне бажання ніколи не реалізується. Є таке поняття як «сила волі» і чим більша ця сила, тим більше шансів «здійснитися» бажанню. Забігаючи наперед, скажу, що вольове зусилля піддається тренуванню.
А зараз повернемося до нашої реальності. За багаторічну спортивну практику доводиться сотні разів чути фрази від батьків, що у дитини зникло бажання тренуватися. Далі це поширюється у підлітковому віці абсолютно на всі сфери життя. «У нього зникло бажання до всього, а раніше був хорошим хлопчиком». І дивно, що з цією ситуацією ніхто нічого не робить. Знизують плечима і твердять: «А що ми можемо зробити, якщо він не хоче». А у підлітковому віці він же особистість, нехай сам і вирішує. Зрозуміти, чому більшість не вирішує цієї проблеми цілком можна. Просто не знають та не розуміють, як її вирішити. Тим більше, що боротися з наслідками набагато складніше, аніж із причиною. А усувати причину треба було у «глибокому дитинстві». А чи розуміють ТАКІ батьки, що найчастіше вони самі є тими людьми, хто з дитинства своїми необміркованими діями поступово вбивали усі бажання своєї дитини (знищуючи свободу волі), доки не відбили практично всі, крім найнижчих, споживчих? Для ясності наведу конкретні факти та фрази: «Я працюю для того, щоб мої діти відпочивали», «Ми звільнили її від усіх обов’язків у житті, крім школи», «Нам не треба з нього робити чемпіона», «Ми не хочемо, щоб вона взагалі змагалася і відчувала нервову напругу» тощо. А скільки разів доводилося чути, коли при виникненні у дитини бажання зробити щось конкретне чи спробувати себе в тому, де батьки не розуміються, він отримував відмову і навіть заборону на це. Це докорінно неправильна позиція і таке виховання лише шкодить, що ми й маємо у результаті.
Свежие комментарии