Наш второй сайт

https://scvivat.com/

Instagram

Это сообщение об ошибке видно только администраторам WordPress

Связаться

Архивы

Свежие комментарии

сила воли

ІСТИНА СВОБОДА

(продовження минулого посту)

«Є люди – і вони по-різному прикладають своє серце до днів життя» – Юрій Власов.

Існує таке поняття як «зріла душа» і більшості це ні про що не говорить, але, на мій погляд, це пов’язане з істинною свободою Людини. І ось моя аргументація з цього приводу. Комусь «суджено» прожити життя примітивно, заповнюючи інстинктивні потреби у фізичній їжі (а є задоволення від їжі для розуму (книги, інформація), інтелектуальної діяльності головного мозку), фізичному задоволенні (а є від морального, мистецтва, творчості) і фізичному продовженні роду (а є задоволення від твоєї спадщини (твір, справа, підприємство, споруда тощо), при цьому відчуваючи звичайні та загальнодоступні фарби, не відчуваючи відтінків. Простими словами, світ для такої людини чорно-білий). А комусь цього мало, у нього є внутрішнє прагнення до зростання, і він шукає, не заспокоюється і шукає… Розвивається, у нього розплющуються очі на багато життєвих ситуацій і він інакше їх проживає і відчуває ширшу гаму почуттів та душевних переживань. Більш тонко відчуває цей світ, і я не можу сказати, що це приносить тільки радість і щастя, тому що загострене сприйняття «хорошого» також діє на душу, як і «погане». А так як у колективному несвідомому ситуацій і вчинків людей набагато більше «поганих», ніж «хороших», то бачачи усе це, чуйна душа перебуває у постійному пеклі. Деякі не витримують і починають пити, щоб забути або божеволіють, деякі тікають від усього цього бруду, наприклад, в монастир або ще якісь місця усамітнення, деякі знаходять у собі сили боротися, але тут є небезпека. Вступаючи в боротьбу, потрібно грати за існуючими правилами, а це означає, вступити в цей бруд і забруднити свою душу, тобто огрубити її і вже не так чуйно все сприймати або душа залишається на тому ж рівні, але виробляються соціальні (пристосувальницькі) навички, необхідні для боротьби і тоді ця людина перетворюється на монстра. І той і інший варіант ще більше роздирає душу на частини. І в кожному конкретному випадку людина робить вибір (усвідомлено чи ні), у якого завжди є наслідки. І це краще розуміти, аніж жити в ілюзії.

Адже, що таке ілюзія у найпростішому розумінні? Це власноруч створена зона комфорту як на фізичному, так і духовному рівні, часто неусвідомлено. Мозок людини прагне до примітивізму, душа до черствості по відношенню до реальності (навколишньої дійсності, включаючи інших людей, навіть близьких родичів). Примітивізм має на увазі замкнутість на самому собі, що є основою егоїзму, який у свою чергу заснований на безмежній любові до себе. Думаю, багатьом буде цікаво дізнатися, що головна властивість сатани – всепоглинаюча любов до себе. А друга властивість – все замкнути на собі, нікому не залишити свободи та захопити абсолютну владу. Дещо відхиляючись від теми посту (але не від контексту циклу статей), виникає питання. Чи не це відбувається масово у питаннях виховання дітей у сучасних умовах (дуже боляче на те схоже)? Про що я писав у минулому пості і до чого НЕУСВІДОМЛЕНО прагне досить велика кількість батьків.

Є такі люди, які грають за своїми правилами. Їх часто називають диваками та іншими словами, оскільки не розуміють справжнє прагнення душі. Вони ніби живуть у цьому бруді, але відсторонено і в той же час, слідуючи поклику своєї душі, продовжують творити. Тільки таким зрілим душам по-справжньому доступна свобода. Свобода самовираження, самовизначення та самореалізації своєї особистої програми (призначення). Дійти такого рівня під силу кожному з нас. Треба лише йти у правильному напрямку. Істинна Людина повинна прагнути знань, тому що це єдиний шлях відчути свободу, яка виражається в постійному духовному зростанні.

Завершити цей пост (так само як і почав) хочу цитатою істинної Людини – Юрія Власова: «Людина може бути байдужою до музики, живопису чи віршів, але людина байдужа взагалі до мистецтва – небезпечна. Ніщо так не агресивно і самовдоволено, як обмеженість (несвобода).

Поворот не туди (частина 7)

Про відсутність бажання

Раніше я вже писав про це негативне явище, але цього разу виникло непереборне БАЖАННЯ розібратися в причинах такого стану у дітей та підлітків, які займаються спортом, хоча б коротко, так би мовити, для загального розуміння.

Прагнення, бажання, намір, мета – всі спонукання до дій є не що інше, як відбиток буття, відбиток об’єктивного матеріального світу. Бажання, як і всі явища свідомості, має рефлекторний характер. Спочатку бажання часто має характер невизначеного наміру зробити щось, а далі в процесі розвитку зазвичай починається вольовий процес. Без вольового акту бажання загине у зародку. Думаю, перші висновки можна зробити вже зараз. Без волі жодне, навіть сильне бажання ніколи не реалізується. Є таке поняття як «сила волі» і чим більша ця сила, тим більше шансів «здійснитися» бажанню. Забігаючи наперед, скажу, що вольове зусилля піддається тренуванню.

А зараз повернемося до нашої реальності. За багаторічну спортивну практику доводиться сотні разів чути фрази від батьків, що у  дитини зникло бажання тренуватися. Далі це поширюється у підлітковому віці абсолютно на всі сфери життя. «У нього зникло бажання до всього, а раніше був хорошим хлопчиком». І дивно, що з цією ситуацією ніхто нічого не робить. Знизують плечима і твердять: «А що ми можемо зробити, якщо він не хоче». А у підлітковому віці він же особистість, нехай сам і вирішує. Зрозуміти, чому більшість не вирішує цієї проблеми цілком можна. Просто не знають та не розуміють, як її вирішити. Тим більше, що боротися з наслідками набагато складніше, аніж із причиною. А усувати причину треба було у «глибокому дитинстві». А чи розуміють ТАКІ батьки, що найчастіше вони самі є тими людьми, хто з дитинства своїми необміркованими діями поступово вбивали усі бажання своєї дитини (знищуючи свободу волі), доки не відбили практично всі, крім найнижчих, споживчих? Для ясності наведу конкретні факти та фрази: «Я працюю для того, щоб мої діти відпочивали», «Ми звільнили її від усіх обов’язків у житті, крім школи», «Нам не треба з нього робити чемпіона», «Ми не хочемо, щоб вона взагалі змагалася і відчувала нервову напругу» тощо. А скільки разів доводилося чути, коли при виникненні у дитини бажання зробити щось конкретне чи спробувати себе в тому, де батьки не розуміються, він отримував відмову і навіть заборону на це. Це докорінно неправильна позиція і таке виховання лише шкодить, що ми й маємо у результаті.

Бажання дитини до дії (позитивного, я не маю на увазі тикати вилкою в розетку) потрібно підтримувати і надалі зміцнювати. Це призведе (ви не повірите) до впевненої особистості. Правда при правильних та своєчасних коригуваннях батьків. Але таке, на жаль, бачу не часто. Якщо копнути трохи глибше, то з’ясовується, що так відбувається в основному від лінощів або страху самих батьків. Але зараз пост не про це, а про те, що при такому вихованні ми власноручно вбиваємо будь-яке нормальне бажання у дитини, якій властиво за своєю природою все пізнавати та розвиватися.

А зараз запропоную парадоксальний висновок: БАЖАННЯ ТРЕБА ВИХОВАТИ. Потрібно зміцнювати силу волі та дозволити свободу волі. І робити це не так складно. Для початку буде досить небагато батьківської уваги та стимулювання дій дитини, щоб допомогти реалізувати просте дитяче бажання, а пізніше на цьому благодатному ґрунті розвинути високі моральні якості. Навчити мріяти, ставити короткострокові та довгострокові цілі та реалізовувати їх, виконувати намічені завдання та не відступати від них. Адже сильне бажання може виникнути лише на основі сильної волі. У людини зі слабким характером, бажання, як правило, короткострокові та слабкі, які зникають за перших труднощів. У дитячому віці про сильне бажання взагалі не може бути мови, оскільки воля ще не сформована. А її треба виховувати, як я написав вище, і хочу ще раз на цьому акцентувати увагу. Тому, щоб у дитини виникали правильні бажання у неї перед очима повинні бути приклади і в очах дитини її тренер (це стосується і батьків) має бути більш культурним, обізнаним, досвідченим і тренер не повинен у жодному разі знижувати свій рівень висоти до рівня дитини, а навпаки потрібно намагатися якнайшвидше підняти дитину на більш високий рівень.

І завершити цю статтю хочу словами відомого радянського спортивного психолога Г.Д. Горбунова: «Наявність волі говорить про сильну людину, оскільки її специфічна особливість полягає в тому, що вона завжди проявляється в діях, спрямованих на досягнення свідомо поставленої мети або на подолання перешкод. Спортсмен без величезного бажання досягти успіху в спорті, емоційно нестійкий, так само як нездатний день у день долати втому і біль у м’язах, або максимально мобілізуватися на повну віддачу сил у спортивній боротьбі, зазвичай не доходить до спорту найвищих досягнень».

СИНДРОМ ИПОХОНДРИКА

(эмоционально-неустойчивым личностям, просьба не читать)

Начать эту статью хочу со слов выдающегося спортивного психолога Г.Д. Горбунова: «Знание и понимание людей, предвидение особенностей их поведения в динамике спортивной деятельности – важнейшая профессиональная характеристика тренера». И вот что я вижу за последние 10 лет работы спортивным тренером. Мы слишком зациклились на себе, на своих ощущениях, на своих чувствах, эмоциях и т.д. И совсем забыли за результат. Нас он перестал интересовать. Эта зацикленность (эгоизм) уже настолько вросла в нашу жизнь и вытеснила все остальное, что превращается в болезнь. И название этой болезни – Ипохондрия (состояние, характеризующееся преувеличенным вниманием к своему здоровью, необоснованным страхом за него, настороженной фиксацией сознания на своих физических ощущениях. Ипохондрия свойственна для тревожно-мнительного типа людей). Во всем мы ищем удовольствие, во всем. А там, где его нет – с агрессией отвергаем.

Вся система современного воспитания построена именно на том, чтобы было приятно всегда и во всем. Еще Макаренко писал: «перекидывая ответственность на ребенка (хочешь, ходи, не хочешь – не ходи) мы наносим большой вред воспитанию и формированию личности, потому что при первой же неудаче он моментально реализует свое право – не хотеть это больше делать». Доходит просто до абсурда. С каждым днем пропадает способность сопротивления (абсолютно всему) иногда проявляются внешние недовольства, но все ограничивается только словами. Нынешнее поколение научено только нытью и острословию и то на примитивном уровне, а сделать что-то реальное, не в состоянии.

Читать далее…

Ребенку неинтересно ходить на тренировки или как воспитывается сила воли

В спортивной практике, наверное, у каждого тренера бывают ситуации, когда ребенок прекращает ходить на тренировки по причине «не интересно». Вот, что лично я думаю, по этому поводу и очень хочется, чтобы у каждого родителя, приводящего своего ребенка в спорт, было это понимание.

Итак, давайте разбираться. Чаще всего ребенку интересно там, где весело. Этот интерес сопровождается ожиданием получения взамен положительных эмоций, либо удовлетворения чувства любопытства, либо еще какой-либо отдачи, приносящей радость. Опять, как я писал в предыдущих статьях, основой является эмоциональная сфера и удовлетворение элементарных потребностей. Здесь нет ничего плохого и это соответствует возрасту ребенка. Но когда ребенок понимает, что перед ним стоит задача выполнить одно и то же упражнение 1000 раз и это растягивается на месяцы тренировок, то это автоматически становится неинтересно. Объяснить ребенку будущую пользу от этого очень сложно, поскольку он еще не может ждать (не выработано терпение) и ему хочется получить отдачу уже сейчас.

К слову сказать, отсутствием выдержки отличаются и некоторые родители, которые практически после каждой тренировки хотят видеть результаты своего ребенка. К тому же в раннем возрасте еще не сформированы высокие нравственные идеалы и юный спортсмен не способен оценить будущие перспективы. А когда юному спортсмену рассказываешь о формировании навыка, явления без которого не существует спорт как таковой, он на тебя смотрит как на инопланетянина.

Читать далее…

Принцип систематичности

Формирование навыков и воспитание качеств – процесс трудоемкий, подчиненный логике целесообразной последовательности, рациональной преемственности. Успешность решения задачи во многом зависит от правильной реализации принципа систематичности.

Принцип систематичности проявляется в регулярности  и последовательности отдельных занятий и учебного процесса в целом. Обучение акробата осуществляется непрерывно в течение года и ряда лет, подчиняясь закономерностям становления и развития спортивного мастерства. Нарушение принципа систематичности приводит не только к утрате положительного эффекта отдельного занятия, но и к снижению кумулятивного эффекта. Читать далее

Морально-волевая подготовка акробата

Волевая подготовка акробата заключается в умении преодолевать физические, технические и психологические трудности. Решающую роль в преодолении этих трудностей играют настойчивость спортсмена, его трудолюбие и дисциплинированность.

Выполнение многих акробатических упражнений связано с известным риском. Поэтому на занятиях по акробатике воспитываются смелость, решительность, сила воли, самообладание, умение побороть страх. Наиболее простые упражнения не предъявляют к этим качествам высоких требований, однако по мере роста спортивного мастерства акробата морально-волевые требования возрастают. Необходимо постепенно переходить ко все более и более рискованным упражнениям, требующим умения подавлять в себе чувство страха. Морально-волевые качества воспитываются на каждом занятии параллельно с изучением спортивной техники, с овладением двигательными навыками.

При освоении сложных акробатических упражнений возникает защитный рефлекс, который тормозит процесс обучения двигательным навыкам. У спортсмена возникает чувство страха, боязнь выполнить рискованное упражнение. Внешне защитный рефлекс обычно проявляется в скованности. Оборонительная реакция мешает образованию правильного двигательного навыка, поэтому при обучении акробатическим упражнениям ее приходится тормозить. Для этого акробату необходимо приобретать положительный опыт в выполнении данного упражнения. Это достигается путем страховки спортсмена со стороны тренера. После того как ученик выполнил упражнение даже со значительной помощью, защитный рефлекс проявляется у него слабее и каждую следующую попытку он делает смелее. В дальнейшем, по мере увеличения числа повторений, акробат приобретает все большую уверенность в своих силах и возможность падения почти исключена.

Читать полностью…

Администратор

+380933204025




Рейтинг блогов

Рейтинг блогов

Участник ePochta Blog Rating