Акробатика в Днепре и Запорожье

Різні образи. Всім відомо, що діти як губки вбирають будь-яку інформацію. Тому завдання батьків – дати максимально різноманітну інформацію про життя. У ранньому дитинстві цим інструментом є казки. Не слід недооцінювати силу цього виховного засобу. Читайте більше казок. Коли дитина підросте, потрібно постаратися показати їй реальне життя з усіх позитивних сторін з урахуванням здатності дитини до сприйняття. Спектр по можливості має бути максимально широким. Це формуватиме правильний світогляд і реальний образ картини світу. Що в результаті позначиться на свободі, про яку я писав раніше. І найголовніше – викличе початковий інтерес. Якась область життя однозначно знайде відгук у глибині душі, а може й декілька одразу. І тут важливо не пропустити цей момент, а допомогти цей інтерес перевести у бажання, а далі намір діяти у цьому напрямі. Якщо все зроблено правильно, вам ніколи не доведеться працювати з таким модним словом, як «мотивація». Тому що сучасна (зовнішня) мотивація це штучне створення стимулу для будь-яких дій. А якщо копнути трохи глибше, то дій, яких насправді дитина (або доросла людина) підсвідомо не хоче виконувати. Справжнє бажання ніколи не потребує додаткової мотивації. У наш час цьому питанню, на жаль, не приділяється достатньо уваги з боку батьків, і причини очевидні. Інформації задосить і наукових термінів від «сертифікованих» психологів хоч греблю гати, але що робити на практиці, коли всі ці «олімпійські» теоретичні складні знання потрібно перевести в просту практичну дію, ніхто поняття не має.

Деякі любителі пускати пилюку в очі складними науковими термінами, звинувачують мене в примітивізмі та поверховості. Не порушуватиму їх очікування і наведу примітивний приклад для створення простого образу з метою кращого засвоєння інформації. Отже, спектр пізнаваної інформації у міської сучасної дитини, якщо сказати мізерний, то це взагалі нічого не сказати, за всієї її доступності та різноманіття. Весь світ дитини обмежується стінами квартири та гаджетом під носом. Так вбивається бажання та потяг до знань. Тобто не розвивається розум. Але це півбіди. Друга частина трагедії – це непроживання та невідчуття практичних життєвих ситуацій. «Просунуті» батьки розв’язують це питання шляхом запихання дитини на курси, що розвивають, всупереч бажанню дитини, а задовольняючи при цьому свої проекції та очікування. А так, вбиваються бажання пробувати та діяти. Іншими словами – воля. А, як відомо, Бог дав людині дві найвищі духовні якості (за своєю подобою) – це розум і волю. І не даючи можливості розвиватися правильно, можна докорінно знищити божественний початок в дитині. Ось і настав час довгоочікуваного прикладу: якщо порівняти 8-річну сільську дитину або жителя маленького міста з таким же представником мегаполісу, то різницю в поведінці можна побачити неозброєним поглядом. В чому причина? Відповідь очевидна і примітивна до непристойності. В умовах життя. У свої 8 років середньостатистичний пацан має величезний життєвий досвід (уміє лазити по деревах, по дахах, пробував зелені абрикоси та відчув усі наслідки, а також смолу, є досвід торгівлі бабусиною шовковицею чи вишнею на базарі, вміє зробити та стріляти з рогатки і не тільки, функціонально точно використовує горезвісний подорожник і вміє ще багато чого), чим абсолютно не може похвалитися восьмирічний хлопчик із великого міста. Я не закликаю всіх жити у селі, але якщо ви хочете правильного розвитку дитини, треба постаратися створити для цього необхідні умови. Ці умови повинні забезпечити виховання якомога більшої кількості почуттів (що дозволяють чути себе) та точності їх вираження. Саме тут криється причина свободи чи несвободи, про яку були два останніх пости.

Також хочу нагадати про той обов’язок перед дитиною, якого зобов’язані дотримуватись батьки при правильному вихованні. Ім’я цьому обов’язку — це уважність до життя та інтересів своєї дитини. Тут також треба пам’ятати, що Людину від тварини відрізняє здатність ВІДРІЗНЯТИ. Що знадобиться, коли розрізнятимете справжній інтерес дитини, від хибного, заснованого лише на отриманні позитивних емоцій.

Зовсім недавно з цього приводу побачив висловлювання однієї мудрої шкільної вчительки і мені дуже сподобався вираз цього педагога: «Перш ніж давати людям свободу, треба навчити нею користуватися». І цьому треба вивчати з дитинства. Але обов’язковою умовою є не плутати це поняття зі свавіллям. Свобода передбачає відповідальність за свої дії, чого абсолютно не можна знайти у свавіллі через відсутність будь-яких кордонів.

Як і будь-яке почуття, почуття свободи також підлягає правильному вихованню. Насамперед батьки повинні створити вдома необхідні умови для формування цього найважливішого почуття. А виражатися у дитини це буде в наявності її особистих кордонів у сім’ї, коли є свій кут, своя кімната, свої інтереси, свої бажання тощо. До чого буде виявлено батьківську повагу. І це не для червоного слівця, а конкретний заклик до дії, життєва потреба. Наступною архіважливою умовою є дана батьками можливість практикуватися в цьому напрямку шляхом прийняття дитиною власних рішень і «розгрібання» їх наслідків і ось тут уже допомагати без моралі, типу «я ж тобі говорила», а також заохочувати бажання до правильної дії.

У зв’язку з обставинами, виникає дуже гостре питання, а скільки ж часу треба проводити з дитиною? Зараз на мене накинуться гіпертурботливі батьки і скажуть 24 на 7. Але це не виховання, а мука і себе і дитини. Впевнений, такі батьки здивуються, коли дізнаються, що дитина також може втомитися від вас, як і ви від неї. Тільки це висловлюватиметься абсолютно незрозуміло для вас. Але якщо ви уважно придивитеся до дитини та її поведінки, ви легко помітите, коли потрібно вимкнути «гіпертурботу». Для цього знадобиться нескладна дія, а саме, перевести справжню увагу з себе на дитину. Насправді кілька годин на день уваги до дитини цілком достатньо, щоб заповнити її потреби і свої обов’язки. Частину часу дитина обов’язково має бути надана сама собі. Але під вашим непомітним контролем.

Треба правильно розуміти, що контроль та управління – це не придушення. На превеликий жаль більшість виховних заходів зводиться до того, щоб дитина була зручною і досягається це шляхом підпорядкування дитини своїм бажанням. Ідеальним результатом такого виховання є формула: батько сказав – дитина виконала. Виробляється дуже небезпечна звичка бездумного підпорядкування. Така лінія виховання – це прямий шлях до формування та зміцнення почуття несвободи у дитини. І тут хочу навести цитату Олімпійського чемпіона з важкої атлетики – Юрія Власова: “Я переконаний у руйнівності бездумного підпорядкування. Хоче чи не хоче цього людина, але бездумне підпорядкування перетворює їх у носія зла, надію і опору зла, попри всі особисті переваги носія підпорядкованості, навіть гуманність і особисту порядність”.

Правильно виховане почуття свободи має призвести до розуміння двох, здавалося б, суперечливих моментів. Свобода соціальна (міжособистісні взаємовідносини та взаємодії) та свобода особиста (духовна). Перша свобода передбачає правильне користування нею в соціумі, як зазначала педагог на початку посту, жити за громадськими нормами та правилами, максимально комфортно (наскільки це можливо) співіснуючи і при цьому виконувати своє призначення на благо суспільства, тим самим покращуючи його та світ загалом. І друга, заснована на духовному зростанні, який у свою чергу передбачає порятунок від залежностей (оків розуму), пошуку себе (свого внутрішнього Я) та реалізації своєї особистої програми (свого призначення), а це неможливо без істинної свободи.

P.S. Про це у наступній статті.

Частина 3. Творення.

Щоб виховати творця, що приносить користь собі у житті та оточуючим, треба розпочати з першого правила. Не дозволяти дитині проводити багато часу вдома. Її треба привчати до соціального життя з дитинства. Прогулянки в колясці, ігри на дитячих майданчиках, дитячий садок, походи в гості та прийом гостей у себе тощо. Світ дитини не повинен обмежуватися стінами кімнати, він повинен бути набагато ширшим. Чим більше дитина перебуватиме вдома, тим більше вона замикатиметься в собі і житиме у своєму внутрішньому світі, у своїх ілюзіях, що не мають нічого спільного з реальним світом і навколишньою дійсністю.

Творення – це творчість зі знаком плюс і це теж треба правильно виховувати. Нагадаю, що дитина в ранньому віці виховується наслідуванням. Вгадайте, на кого вона дивиться насамперед і копіює не лише поведінку, а й звички? І якщо батьки кидають на життя досить похмуру тінь, ні про яке творення не може бути й мови. Тут знову доречно буде згадати Макаренка: «Творча праця абсолютно неможлива у тих людей, які до роботи підходять зі страхом, які бояться відчуття зусилля, бояться, так би мовити, трудового поту, які на кожному кроці тільки й роблять, що розмірковують, як би швидше позбутися роботи і почати щось інше. Це інше здається їм симпатичним, допоки вони за нього не взялися».

Чи багато батьків можуть показати дитині свої творчі успіхи? Привести до себе на роботу і показати результати свого творчого творення, тим самим показавши приклад і започаткувавши виховання цієї позитивної якості у дитини. На жаль, таких випадків не так багато і причина в основному, це людина, що збилася зі СВОГО шляху. Тому що свій шлях сповнений творчості і творення і це стосується абсолютно будь-якої праці, навіть шевця. Звідси випливає простий висновок. Насамперед, основні зусилля батькам треба докласти, щоб якнайшвидше знайти себе і свій шлях і почати бути творцем у житті. А формування цієї якості у дитини не змусить на себе довго чекати. А поки цього не сталося (у тих людей, хто шукає себе) треба вже сьогодні вчитися виявляти свій творчий потенціал у тій роботі, яка є зараз. Багато хто недооцінює важливість цього, мовляв, ось коли знайду свою справу, тоді творча енергія попре сама і все почне виходити само собою. Чи не почне. Потрібно вміти цю енергію переводити в практичне русло, на благо, інакше знака плюс не вийде. Для цього необхідно мати певні навички та вміння. Тому вчитися треба прямо зараз і в тій точці, де ви перебуваєте в даний момент.

Крім свого особистого прикладу (основного), існує потужний інструмент як для дітей, так і для дорослих для виховання цієї цінної якості та ім’я йому – спорт. В черговий раз прошу не плутати і розуміти різницю між спортом і цим способом життя та фізкультурою чи фітнесом, де стоять зовсім інші цілі та часто протилежні. На підтвердження своєї думки наведу висловлювання на цю тему найсильнішої людини планети (свого часу) – Юрія Власова. Великий спорт – одна з форм пізнання. Для самого спортсмена тренування – це процес нескінченного оновлення і перетворення та насамперед виховання почуттів. Пройшовши цю школу успішно, людина стає по-справжньому готова до життя та її випробувань, а значить вона стає творцем!

Частина 2. (Гра)

Скільки батьків організовують ігри для своїх дітей? А скільки цими іграми керують?

Адже гра має важливе значення в житті дитини. Яка дитина у грі, так вона і працюватиме. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі. Макаренко писав: «Для того, щоб керувати грою дитини та виховувати її у грі, батьки повинні добре подумати над питанням про те, що таке гра і чим вона відрізняється від роботи. Якщо батьки не подумають над цим питанням, не розберуться в ньому як слід, вони не зможуть керувати дитиною і будуть губитися в кожному окремому випадку, швидше псувати дитину, ніж виховувати».

Слід знати, що гра проходить кілька стадій розвитку, й у кожної стадії потрібен особливий метод керівництва. Перша стадія – час кімнатної гри, час іграшки. Іграшки бувають наступних видів: іграшка готова (машинка), напівготова іграшка (розбірні моделі), іграшка-матеріал (пластилін). Друга стадія – це спільна гра з іншими дітьми (дитячий майданчик, дитячий садок). Третя стадія – спільна гра-діяльність групи, коли дитина частина колективу (школа, спортивна секція). На всіх трьох стадіях розвитку гри вплив батьків має велике значення. І розподіляється так – перша стадія перебуває під повним контролем і управлінням батьків, друга – від батьків потрібна, передусім, увага, оскільки контроль і управління починають ставати більш слабшими. На третій стадії керівництво грою не перебуває у руках батьків, воно передано шкільній чи спортивній організації, але в батьків залишаються великі можливості для правильного впливу на характер дитини.

Докладніше зупинимося на першій стадії. Завдання батьків такі: щоб дитина дійсно грала, складала, будувала, комбінувала; щоб не бігла від одного завдання до іншого, не закінчивши першого; щоб кожну іграшку дитина берегла, зберігала і правильно ставилася до неї. У іграшковому царстві завжди має бути повний порядок, повинно проводитися прибирання.

Треба вміти організувати та захопити грою свою дитину. Це дуже важливо, саме тут лежать витоки формування правильних бажань. Не менш важливим моментом на стадії розвитку дитини є допомога в реалізації цих бажань. Ще раз хочу наголосити, не дати готовий результат, а саме допомогти досягти його. Батьки тут виступають у ролі помічника, а не улагоджувача дитячих примх. Як я вже писав раніше у своїх статтях, бажання потрібно виховувати, особливо якщо ви хочете, щоб у дитини виникали правильні бажання. В іншому випадку, якщо ви цього не робитимете, то ви розриваєте зв’язок дитини з собою. Роблячи це постійно (не даючи їй те, що вона хоче і це не про іграшку), ви остаточно переконаєте свою дитину в непотрібності її бажань. Відбувається класичне знецінення людини (не формується повага і любов до себе, на корені знищується почуття власної гідності, не розвивається воля і багато чого відбувається «цікавого») і, зрештою, дитина, стаючи підлітком, повністю втрачає себе. До цього віку вона повністю розучується хотіти.

Другою небезпекою в цьому випадку є те, що така дитина (підліток), яка не навчилася «виконувати» свої бажання, виконуватиме чужі. І в умілих руках буде заручником такої несвободи тривалий час. І ще зовсім невідомо, чи виникнуть умови у подальшому житті, за яких станеться потрібний імпульс. Запобіжником, щоб уникнути трагедії, є справжня турбота про дитину, шляхом правильного виховання її в ранньому дитинстві та справжня турбота про її майбутнє.

P.S. У доросле життя дитина повинна увійти підготовленою і початок цієї підготовки – гра!