ІСТИНА СВОБОДА
(продовження минулого посту)
«Є люди – і вони по-різному прикладають своє серце до днів життя» – Юрій Власов.
Існує таке поняття як «зріла душа» і більшості це ні про що не говорить, але, на мій погляд, це пов’язане з істинною свободою Людини. І ось моя аргументація з цього приводу. Комусь «суджено» прожити життя примітивно, заповнюючи інстинктивні потреби у фізичній їжі (а є задоволення від їжі для розуму (книги, інформація), інтелектуальної діяльності головного мозку), фізичному задоволенні (а є від морального, мистецтва, творчості) і фізичному продовженні роду (а є задоволення від твоєї спадщини (твір, справа, підприємство, споруда тощо), при цьому відчуваючи звичайні та загальнодоступні фарби, не відчуваючи відтінків. Простими словами, світ для такої людини чорно-білий). А комусь цього мало, у нього є внутрішнє прагнення до зростання, і він шукає, не заспокоюється і шукає… Розвивається, у нього розплющуються очі на багато життєвих ситуацій і він інакше їх проживає і відчуває ширшу гаму почуттів та душевних переживань. Більш тонко відчуває цей світ, і я не можу сказати, що це приносить тільки радість і щастя, тому що загострене сприйняття «хорошого» також діє на душу, як і «погане». А так як у колективному несвідомому ситуацій і вчинків людей набагато більше «поганих», ніж «хороших», то бачачи усе це, чуйна душа перебуває у постійному пеклі. Деякі не витримують і починають пити, щоб забути або божеволіють, деякі тікають від усього цього бруду, наприклад, в монастир або ще якісь місця усамітнення, деякі знаходять у собі сили боротися, але тут є небезпека. Вступаючи в боротьбу, потрібно грати за існуючими правилами, а це означає, вступити в цей бруд і забруднити свою душу, тобто огрубити її і вже не так чуйно все сприймати або душа залишається на тому ж рівні, але виробляються соціальні (пристосувальницькі) навички, необхідні для боротьби і тоді ця людина перетворюється на монстра. І той і інший варіант ще більше роздирає душу на частини. І в кожному конкретному випадку людина робить вибір (усвідомлено чи ні), у якого завжди є наслідки. І це краще розуміти, аніж жити в ілюзії.
Адже, що таке ілюзія у найпростішому розумінні? Це власноруч створена зона комфорту як на фізичному, так і духовному рівні, часто неусвідомлено. Мозок людини прагне до примітивізму, душа до черствості по відношенню до реальності (навколишньої дійсності, включаючи інших людей, навіть близьких родичів). Примітивізм має на увазі замкнутість на самому собі, що є основою егоїзму, який у свою чергу заснований на безмежній любові до себе. Думаю, багатьом буде цікаво дізнатися, що головна властивість сатани – всепоглинаюча любов до себе. А друга властивість – все замкнути на собі, нікому не залишити свободи та захопити абсолютну владу. Дещо відхиляючись від теми посту (але не від контексту циклу статей), виникає питання. Чи не це відбувається масово у питаннях виховання дітей у сучасних умовах (дуже боляче на те схоже)? Про що я писав у минулому пості і до чого НЕУСВІДОМЛЕНО прагне досить велика кількість батьків.
Є такі люди, які грають за своїми правилами. Їх часто називають диваками та іншими словами, оскільки не розуміють справжнє прагнення душі. Вони ніби живуть у цьому бруді, але відсторонено і в той же час, слідуючи поклику своєї душі, продовжують творити. Тільки таким зрілим душам по-справжньому доступна свобода. Свобода самовираження, самовизначення та самореалізації своєї особистої програми (призначення). Дійти такого рівня під силу кожному з нас. Треба лише йти у правильному напрямку. Істинна Людина повинна прагнути знань, тому що це єдиний шлях відчути свободу, яка виражається в постійному духовному зростанні.
Завершити цей пост (так само як і почав) хочу цитатою істинної Людини – Юрія Власова: «Людина може бути байдужою до музики, живопису чи віршів, але людина байдужа взагалі до мистецтва – небезпечна. Ніщо так не агресивно і самовдоволено, як обмеженість (несвобода).
ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 5: Різноманітність.
Різн
і образи. Всім відомо, що діти як губки вбирають будь-яку інформацію. Тому завдання батьків – дати максимально різноманітну інформацію про життя. У ранньому дитинстві цим інструментом є казки. Не слід недооцінювати силу цього виховного засобу. Читайте більше казок. Коли дитина підросте, потрібно постаратися показати їй реальне життя з усіх позитивних сторін з урахуванням здатності дитини до сприйняття. Спектр по можливості має бути максимально широким. Це формуватиме правильний світогляд і реальний образ картини світу. Що в результаті позначиться на свободі, про яку я писав раніше. І найголовніше – викличе початковий інтерес. Якась область життя однозначно знайде відгук у глибині душі, а може й декілька одразу. І тут важливо не пропустити цей момент, а допомогти цей інтерес перевести у бажання, а далі намір діяти у цьому напрямі. Якщо все зроблено правильно, вам ніколи не доведеться працювати з таким модним словом, як «мотивація». Тому що сучасна (зовнішня) мотивація це штучне створення стимулу для будь-яких дій. А якщо копнути трохи глибше, то дій, яких насправді дитина (або доросла людина) підсвідомо не хоче виконувати. Справжнє бажання ніколи не потребує додаткової мотивації. У наш час цьому питанню, на жаль, не приділяється достатньо уваги з боку батьків, і причини очевидні. Інформації задосить і наукових термінів від «сертифікованих» психологів хоч греблю гати, але що робити на практиці, коли всі ці «олімпійські» теоретичні складні знання потрібно перевести в просту практичну дію, ніхто поняття не має.
Деякі любителі пускати пилюку в очі складними науковими термінами, звинувачують мене в примітивізмі та поверховості. Не порушуватиму їх очікування і наведу примітивний приклад для створення простого образу з метою кращого засвоєння інформації. Отже, спектр пізнаваної інформації у міської сучасної дитини, якщо сказати мізерний, то це взагалі нічого не сказати, за всієї її доступності та різноманіття. Весь світ дитини обмежується стінами квартири та гаджетом під носом. Так вбивається бажання та потяг до знань. Тобто не розвивається розум. Але це півбіди. Друга частина трагедії – це непроживання та невідчуття практичних життєвих ситуацій. «Просунуті» батьки розв’язують це питання шляхом запихання дитини на курси, що розвивають, всупереч бажанню дитини, а задовольняючи при цьому свої проекції та очікування. А так, вбиваються бажання пробувати та діяти. Іншими словами – воля. А, як відомо, Бог дав людині дві найвищі духовні якості (за своєю подобою) – це розум і волю. І не даючи можливості розвиватися правильно, можна докорінно знищити божественний початок в дитині. Ось і настав час довгоочікуваного прикладу: якщо порівняти 8-річну сільську дитину або жителя маленького міста з таким же представником мегаполісу, то різницю в поведінці можна побачити неозброєним поглядом. В чому причина? Відповідь очевидна і примітивна до непристойності. В умовах життя. У свої 8 років середньостатистичний пацан має величезний життєвий досвід (уміє лазити по деревах, по дахах, пробував зелені абрикоси та відчув усі наслідки, а також смолу, є досвід торгівлі бабусиною шовковицею чи вишнею на базарі, вміє зробити та стріляти з рогатки і не тільки, функціонально точно використовує горезвісний подорожник і вміє ще багато чого), чим абсолютно не може похвалитися восьмирічний хлопчик із великого міста. Я не закликаю всіх жити у селі, але якщо ви хочете правильного розвитку дитини, треба постаратися створити для цього необхідні умови. Ці умови повинні забезпечити виховання якомога більшої кількості почуттів (що дозволяють чути себе) та точності їх вираження. Саме тут криється причина свободи чи несвободи, про яку були два останніх пости.
Також хочу нагадати про той обов’язок перед дитиною, якого зобов’язані дотримуватись батьки при правильному вихованні. Ім’я цьому обов’язку — це уважність до життя та інтересів своєї дитини. Тут також треба пам’ятати, що Людину від тварини відрізняє здатність ВІДРІЗНЯТИ. Що знадобиться, коли розрізнятимете справжній інтерес дитини, від хибного, заснованого лише на отриманні позитивних емоцій.
ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Частина 1
Почати цю статтю хочу з цитати видатного письменника, педагога та вихователя Льва Толстого: «Хіба можна покращити життя, продовжуючи жити погано», що ідеально відображає саму суть виховання.
Все починається особисто з тебе. Необхідно не лише звернути пильну увагу батькам на себе та своє життя, а й вжити необхідних дій до покращення. Найперше і найважливіше завдання при правильному вихованні – це правильно організувати своє життя. Якщо батьки живуть насиченим цікавим життям, досягають успіху (це не про фінанси) і при цьому щасливі, вони гарантовано зробили половину роботи з виховання своєї дитини (дітей). Усвідомлюючи це чи ні, вони показують спосіб того життя, на яку рівнятиметься дитина в майбутньому і до якої прагнутиме на підсвідомому рівні.
Щоб хто не казав, виховується дитина лише одним способом – наслідуванням. Яскраво продемонстрував це один відомий вчений, коли у численній залі, заповненій дорослими людьми, попросив підняти вказівний палець вгору, а сам підняв великий, і за ним повторили майже всі. Не важливо, що ти кажеш, важливо, що ти робиш. Саме так і працює виховання. І погане у тому числі.
Ось, що писав з цього приводу сто років тому О.С. Макаренко: «Раніше, ніж ви почнете виховувати своїх дітей, перевірте вашу власну поведінку. Це найважливіша річ. Якщо вдома ви грубі або хвалькуваті або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви вже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано і ніякі найкращі поради та методи вам не допоможуть. Батьківська вимога до себе, батьківська повага до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком – перший і найголовніший метод виховання. Правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не зводили з дітей очей. Таке виховання може завдати лише шкоди. Ви повинні надати дитині необхідну свободу, щоб вона знаходилася не тільки під вашим особистим впливом, а під багатьма різноманітними впливами життя. Дітям необхідно вчасно допомогти, вчасно їх зупинити, направити. Таким чином, від вас вимагається лише постійний коректив до життя дитини, але зовсім не те, що називається водінням за руку. Взагалі потрібно прагнути до того, щоб у дітей якомога міцніше складалися гарні звички, а для цієї мети найбільш важливою є постійна вправа у правильному вчинку. Постійні ж міркування та розмови про правильну поведінку можуть зіпсувати будь-який хороший досвід.
Абсолютно схожа ситуація панує і в спорті (не фізкультурі та фітнесі), де потрібно виховати спортивний характер. Скільки не кажи своєму вихованцю, наприклад: не бійся, але якщо сам тренер боягуз і всією своєю поведінкою демонструє це, то спортсмен ніколи не сформує таку необхідну якість як сміливість. Щоб напрацювати цю якість, необхідно ставити спортсмена в такі умови, де він зміг би цю якість проявити. І робити це треба систематично, правильно та досить довгий час. А як це зробити, якщо сам боїшся? А раптом упаде, а раптом травма тощо. Можна зважитися на один, двічі. А далі потрібна системна робота над собою. І так за кожною спортивною якістю. А їх дуже багато. І не слід забувати, що весь цей процес перебуває під пильним наглядом юних спортсменів, як і дітей у сім’ях. Тут лежать витоки справжнього авторитету перед дітьми, про що мріють усі батьки, але не у всіх виходить.
⠀
Правильне виховання дитини треба організувати так, щоб особистість батька постійно вдосконалювалася загалом. А це вимагатиме вироблення в собі простої, але дуже базової якості, що забезпечує розвиток та ім’я йому – вимогливість до себе.
⠀
Вимогливість до себе – це найважча річ. Але саме з цього і починається процес удосконалення та самовдосконалення людини, перебудова самої себе, а значить і всього свого життя на краще.
АНОНС НОВОЇ РУБРИКИ
За останні три роки мною була написана велика кількість статей, де докладно розглядалися сучасні проблеми та помилки у вихованні дітей (як у побутовому житті, так і у формуванні спортивного характеру). Теми публікацій бралися безпосередньо виходячи з особистих спостережень у процесі тренувань. Заради справедливості слід зазначити, що моє бажання висвітлити проблеми, що не дозволяють досягти необхідних спортивних результатів, викликало (особливо спочатку) спалахи обурення, а іноді і агресивного неприйняття. Це добре ілюструється коментарями під моїми особливо популярними статтями, що набрали велику кількість лайків. Особисто мене цей факт зовсім не дивує, оскільки такому явищу є причина та пояснення, і мені добре відома його природа. Тішить той факт, що поряд з «кричущими» і незадоволеними (а це мала частина), були і є люди (більша частина), які розуміють і поділяють проблеми сучасних тенденцій розвитку дітей. І це не «всезнаючі» мами, а шановні особистості, компетентні професіонали, люди з великої літери та лідери своїх сфер діяльності, а також велика кількість людей, які думають. Більшості моїх улюблених критиків так і не вдалося зрозуміти, що мої справжні наміри були зовсім не в тому, щоб принизити, зганьбити або образити дбайливих батьків (хоча ще треба розібратися, що є справжня турбота про дитину). Адже більшість помилок допускається якраз через нерозуміння реалій. Своїми статтями я якраз і ставив завдання, дати інформацію для розуміння і я один із перших, хто зацікавлений, щоб ці помилки були виправлені, оскільки я тренер і моя робота сильно ускладнюється цими недоліками, тому що вони не дозволяють перспективним дітям повністю розкрити свій потенціал та реалізувати його в необхідному обсязі.КАК СОВМЕЩАТЬ УЧЕБУ И СПОРТ, или о разности восприятия
Ни для кого не секрет, что обычный человек и спортсмен разными глазами смотрят на жизнь и противоположным образом реагируют на одинаковые ситуации. Здесь правда надо сразу оговориться. Имеется ввиду настоящий спортсмен с правильно сформированным спортивным характером, а не его копия, считающая себя спортсменом лишь на основании внешних доказательств этого (например, количества грамот и медалей или красивой фигуры и т.д.). Поскольку существует огромная разница между понятиями «ходить на тренировки» и «тренироваться». Об этом я уже писал в прошлых статьях. Здесь я хочу заострить внимание на очень любопытном аспекте обыденной жизни спортсмена, а именно учебе в школе или высшем учебном заведении. Эта проблема, а именно в таком ключе я сталкиваюсь с этим явлением в последние годы, начинается уже в детском саду, когда некоторые родители не могут найти решение как совмещать детский сад и тренировки, дальше, со временем все усугубляется и часто приходят к закономерным выводам и этому учат детей, что совмещать учебу и спорт это нереально и надо делать выбор (хотя выбора не оставляют, навязывая учебу всеми возможными способами и не оставляя ни одного шанса спорту. Сразу отмечу, я не против учебы, я всеми руками и ногами за, и сам закончил школу с золотой медалью, поэтому убежден, что спортсмен (вопреки распространенному мнению) должен быть интеллектуально развит и иметь высшее образование и не обязательно спортивное.Поворот не туда (часть 1)
Анализируя свою жизнь и жизнь окружающих, все чаще ловлю себя на мысли, что в нашем обществе (и я не только о нашей стране) – сбились ориентиры. А если написать более точно, то за относительно короткий срок современное общество переориентировали. И далеко не в лучшую сторону. Даже при поверхностном изучении исторических моментов и сравнении жизни людей в недалеком прошлом, видна существенная разница в образе жизни. К сожалению сейчас все меньше и меньше встречаются людей, которые ведут «образ жизни», а все больше и больше скатываются к способу существования. И причиной этому явлению есть переориентация внимания человека в сторону животного начала. Инстинкты однозначно важны в жизни человека, но во всем должна быть мера и гармония.СИНДРОМ ИПОХОНДРИКА
(эмоционально-неустойчивым личностям, просьба не читать)
Начать эту статью хочу со слов выдающегося спортивного психолога Г.Д. Горбунова: «Знание и понимание людей, предвидение особенностей их поведения в динамике спортивной деятельности – важнейшая профессиональная характеристика тренера». И вот что я вижу за последние 10 лет работы спортивным тренером. Мы слишком зациклились на себе, на своих ощущениях, на своих чувствах, эмоциях и т.д. И совсем забыли за результат. Нас он перестал интересовать. Эта зацикленность (эгоизм) уже настолько вросла в нашу жизнь и вытеснила все остальное, что превращается в болезнь. И название этой болезни – Ипохондрия (состояние, характеризующееся преувеличенным вниманием к своему здоровью, необоснованным страхом за него, настороженной фиксацией сознания на своих физических ощущениях. Ипохондрия свойственна для тревожно-мнительного типа людей). Во всем мы ищем удовольствие, во всем. А там, где его нет – с агрессией отвергаем.
Вся система современного воспитания построена именно на том, чтобы было приятно всегда и во всем. Еще Макаренко писал: «перекидывая ответственность на ребенка (хочешь, ходи, не хочешь – не ходи) мы наносим большой вред воспитанию и формированию личности, потому что при первой же неудаче он моментально реализует свое право – не хотеть это больше делать». Доходит просто до абсурда. С каждым днем пропадает способность сопротивления (абсолютно всему) иногда проявляются внешние недовольства, но все ограничивается только словами. Нынешнее поколение научено только нытью и острословию и то на примитивном уровне, а сделать что-то реальное, не в состоянии.
