ПРИПИНІТЬ КАЛІТИТИ СВОЇХ СИНІВ
Підсумок неправильного виховання такий: син, що подорослішав, не хоче спілкуватися зі своєю матір’ю.
Щоб сталася така ситуація (на жаль, їх зараз багато) треба ще сильно докласти зусилля.
Це результат бездумного виховання і покаліченого дитинства через обмеження волі чи надмірну свободу, через придушення чи обмеження волі, через постійне порушення особистих кордонів, через недозоване почуття любові та гіпертурботу, через надмірне вихваляння неіснуючих якостей з метою заслужити ще більше любові у відповідь, за спробу реалізації через дитину своїх нереалізованих бажань, через абсолютний егоїзм, заснований на страху самотності, через невиховання чоловічих якостей, а виховання зручності, через абсолютну непідготовленість до дорослого та самостійного життя, через спроби знецінити мрії та бажання, а також спроби знецінити почуття власної гідності, через нескінченне почуття провини та ще багато чого.
На жаль, умови сучасного життя диктують тренд ліберального виховання, де потреба прояву чоловічих якостей пропадає з кожним днем. Вседозвільні права, комфорт і захищеність створили умови, за яких сам соціум виконує для жінки роль чоловіка. Виховувати бійця (у всіх сенсах цього слова) та мужика просто неактуально.
Така ситуація дуже пагубно впливає на всі сфери життя як соціуму, так і сильної половини людства. За всіма зручностями, що затьмарили очі сучасних матерів, ніхто не помічає одну важливу істину – чоловічий початок, який стрімко знищується. Виховати біологічну зручну іграшку всупереч призначенню та Божественному задуму не просто великий гріх, з величезною ціною, а надійний спосіб зіпсувати собі життя, а відмова від спілкування, це ще найм’якший підсумок, який чекає на таку матір.
На жаль із дочками ситуація анітрохи не краща.
Виправити подібне становище можна лише щирим покаянням і, нарешті, зайнятися собою та своїм життям по-справжньому.
КАК СОВМЕЩАТЬ УЧЕБУ И СПОРТ, или о разности восприятия
Ни для кого не секрет, что обычный человек и спортсмен разными глазами смотрят на жизнь и противоположным образом реагируют на одинаковые ситуации. Здесь правда надо сразу оговориться. Имеется ввиду настоящий спортсмен с правильно сформированным спортивным характером, а не его копия, считающая себя спортсменом лишь на основании внешних доказательств этого (например, количества грамот и медалей или красивой фигуры и т.д.). Поскольку существует огромная разница между понятиями «ходить на тренировки» и «тренироваться». Об этом я уже писал в прошлых статьях. Здесь я хочу заострить внимание на очень любопытном аспекте обыденной жизни спортсмена, а именно учебе в школе или высшем учебном заведении. Эта проблема, а именно в таком ключе я сталкиваюсь с этим явлением в последние годы, начинается уже в детском саду, когда некоторые родители не могут найти решение как совмещать детский сад и тренировки, дальше, со временем все усугубляется и часто приходят к закономерным выводам и этому учат детей, что совмещать учебу и спорт это нереально и надо делать выбор (хотя выбора не оставляют, навязывая учебу всеми возможными способами и не оставляя ни одного шанса спорту. Сразу отмечу, я не против учебы, я всеми руками и ногами за, и сам закончил школу с золотой медалью, поэтому убежден, что спортсмен (вопреки распространенному мнению) должен быть интеллектуально развит и иметь высшее образование и не обязательно спортивное.
