Відкритий чемпіонат Дніпропетровської області зі стрибків на акробатичній доріжці
23-24 жовтня 2024 року в місті Кривий Ріг відбувся відкритий чемпіонат Дніпропетровської області серед юніорів та юніорок і юнаків та дівчат зі стрибків на акробатичній доріжці.- Золоті медалі — Кутова Аліса, Павлова Ярослава, Саклаков Дмитро.
- Срібні медалі — Кудіна Анастасія, Гальченко Ксенія.
Відкритий чемпіонат міста Кам’янське зі стрибків на акробатичній доріжці
27 вересня 2024 року в місті Кам’янське відбувся відкритий чемпіонат міста зі стрибків на акробатичній доріжці.
Вихованці спортивного клубу “Віват” у складі 13 кращих акробатів, представляли місто Дніпро на цьому спортивному заході.
В результаті запеклої боротьби місця розподілились наступним чином:
- золоті медалі: Павлова Ярослава, Кутова Аліса, Гальченко Ксенія, Кудіна Станіслава, Пучкова Богдана, Саклаков Дмитро.
- срібні медалі: Світельська Карина, Лущан Віра, Захарова Кароліна, Кудіна Анастасія, Вежичаніна Євгенія.
- бронзові медалі: Комлик Євгенія, Замуруєва Марія.
В загальному заліку маємо 6 золотих, 5 срібних та 2 бронзові нагороди.
Вітаємо спортсменів та їх тренерів з успішним виступом та бажаємо подальших успіхів на змаганнях!
Велика подяка нашим захисникам за можливість розвивати дитячий спорт в нашому місті.
Відкритий Кубок Дніпропетровської області зі стрибків на акробатичній доріжці, м. Кривий Ріг
СПОРТ і ДИТИНСТВО
«Це ж діти і в них має бути дитинство, а вони працюють у вас як дорослі мужики». Коли дитина переступає поріг спортзалу, вона вже не дитина, вона спортсмен. І вимоги щодо неї будуть пред’являтися як до спортсмена.
Хто виграє медаль на змаганнях? Ніколи не замислювалися? Дитина чи спортсмен? Звісно спортсмен. А точніше, та особистість спортсмена, яку на той час вдалося сформувати. Адже коли дитина стає чемпіоном, це ж усіх влаштовує? І ні в кого немає претензій до її дитинства та вимог у спортзалі. Хіба що у суперника, який програв) А коли трапляється невдача? Одразу починають шукати винних. Через синдром відмінника з неможливістю припуститися помилки. На це страждають багато батьків і так звані «тренери». І часто піддаються спокусі критикувати (а ще гірше, карати) свою дитину за програш.
Я хочу, щоб усі батьки зрозуміли одну просту річ. Хвалити, як і сварити за результат на змаганнях має право лише тренер.
Ще раз.
Батьки не мають права втручатися у міжособистісні стосунки між спортсменом та тренером. Тому що вони їх не створювали. Це сфера взаємин тренера та спортсмена. І від того, наскільки батьки це розуміють та підтримують, залежатиме успіх у спорті.
Так ось, вимоги до спортсмена, його підготовка, виховання спортивного характеру, похвала чи покарання – це все «інструменти» тренера з підготовки чемпіона. І найкраще, що можуть зробити батьки – це не заважати. Ви ж не розповідаєте хірургу як проводити операцію (якщо, не дай Боже, вона потрібна вашій дитині), те саме і в спорті. Тільки з маленьким застереженням. Все це стосується справжніх фахівців, а не профанів, які вважають себе тренерами. Тут головне не переплутати. Роль батьків в цій ситуації полягає у забезпеченні своїй дитині підтримки за будь-якого результату.
Якщо вам здається, що спортивна діяльність погано впливає на розвиток вашої дитини, негайно забирайте її звідти. Але перш, віддайте шану особистості вашої дитини та запитайте про її бажання. Тільки не методами хитрих маніпуляцій, які є в кишені кожних батьків, щоб схилити думку на свою користь, а чесно вислухайте свою дитину. Можливо виявиться, що вона здатна витримувати й не такі навантаження і сама цього хоче.
СПОРТ І ОСОБИСТІСТЬ
ПОДОЛАННЯ СТРАХУ У СПОРТІ
Основою успішного виступу на змаганнях та досягнення високих результатів у спорті є виховання спортивного характеру.
Воно включає ряд необхідних дій та внутрішніх перетворень під впливом (тиском) вимог спортивної підготовки.
Боротьба зі страхами, що виникають, як у процесі підготовки, так і при виступі на змаганнях — є фундаментальною з психологічної точки зору.⠀
Річ у тому, що на змаганнях домінують психологічні чинники, і від того, як спортсмен із ними впорається, залежить успіх його виступу.
Саме тому навчання подоланню страху має бути одним із постійних компонентів педагогічного процесу. Воно впливає як на спортивне вдосконалення, і формування особистості спортсмена.
А що говорить про це сучасне ліберальне «виховання». Боже збав. Навіщо травмувати психіку дитини? З такими словами тато нашого колишнього спортсмена (хлопчика-підлітка) забрав його перед початком виступу після «на його думку» невдалої розминки.
От і доводиться сучасному тренеру танцювати між двома вогнями і переконувати таких переляканих батьків (так, саме батьків), що не такий страшний чорт, як його малюють.
Я думаю, ви сильно здивуєтеся (а може, і ні) коли дізнаєтеся, що в більшості випадків основною перешкодою на шляху до успіху в спорті стоять саме всезнаючі (читайте, неосвічені і при цьому доводячи тренеру свою правоту), егоїстичні (тренуйся так, щоб мені було зручно, а то закрию тебе в кімнаті на ключ) і боягузливі (менше ризику та травм, щоб не відчувати почуття страху та занепокоєння) батьки, які не тільки заважають вихованню чемпіона, але навіть не дають розкрити потенціал закладений природою.
Я МАТИ, Я КРАЩЕ ЗНАЮ СВОЮ ДИТИНУ
Не відкрию вам секрету, якщо напишу, що тренер є другим батьком для дитини.
У цій статті йтиметься про знання про дитину, як з боку батьків, так і з боку тренера. У нашій багаторічній роботі з дітьми нам часто доводиться чути фразу «я мати, я краще знаю свою дитину». До речі, від батьків чоловічої статі такої фрази ми ніколи не чуємо. Це так, на поміркувати.
Повертаючись до теми, у мене виник інтерес і бажання розібратися, а хто ж справді знає краще дитину – батьки чи тренер?
Сім’я за фактом свого існування дає безмежні можливості для вивчення дитини і цим залишає тренера далеко позаду. Оскільки перед приходом у спорт у батьків є кілька років на виховання дитини та формування її особи. Але на превеликий жаль, з особистих спостережень, скажу, що переважна більшість молодих батьків не займаються вивченням, вихованням та формуванням своєї дитини. І на підтвердження цього наведу соціальне опитування однієї матусі із запитанням: «Ким ви бачите свою дитину в майбутньому?». Відповіді такі: нехай сам вирішує, головне, щоб хорошою людиною був; щасливою людиною; ми про це не думаємо й надалі в тому самому ключі. Ще педагог Макаренко писав: «Виховання, як і будь-яка інша справа, повинна мати мету, інакше матимете випадковий результат, який вам не сподобається». Ось і маємо те, що маємо. Але це найважливіше, що потрібно зробити — визначитись з метою і лише потім реалізовувати намічений план. Але перш, ніж визначитися з метою, потрібно зрозуміти хто перед вами, потрібно познайомитися зі своєю дитиною. Потрібно любити свою дитину (але любити істинно) – це означає придивлятися до неї, зрозуміти яка вона і що їй потрібно. Це і є та увага, якої так не вистачає сучасним дітям і звідси виникають усі подальші біди. А насправді все дуже просто. По очах видно, треба просто вдивлятися.
Навіть при поверхневому аналізі видно, що, отримавши величезну можливість у вивченні своєї власної дитини, багато батьків просто ігнорують цей факт і найчастіше не знають своїх дітей. Чому так відбувається — це тема окремої статті. А ми перейдемо до тренера та його професії.
Спорт диктує свої правила гри і щоб досягти тут успіху, потрібно не просто знати їх, а й правильно застосовувати, а відбувається це шляхом реалізації потенціалу та вміння перетворити накопичений досвід у результат на змаганнях. Саме здобутки вихованців визначають успіх тренера. Тому основним об’єктом дослідження, вивчення та роботи для тренера є його спортсмен. Тут вже немає тієї свободи вибору, як у сім’ї, тут існують умови, ігноруючи які виховати чемпіона не вийде ніколи.
Тому з першої хвилини увага тренера прикута до спортсмена і починається тривала та кропітка, часто невдячна, робота з реалізації дитини у цьому виді діяльності.
Першою та найголовнішою умовою групового тренування є забезпечення індивідуального підходу до спортсмена. До речі, багато батьків, з піною біля рота вимагають саме цього щодо їхнього улюбленого чада. Ну, давайте розбиратися в цьому питанні.
