Акробатика в Днепре и Запорожье

Приблизно з 3-х років розвиток волі вперше вводиться в русло словесно-виховних впливів, які свідомо спрямовують і регулюють поведінку дитини. Заохочення позитивних вчинків та осуд негативних, сприяють формуванню у дітей правильної оцінки своєї поведінки, передбачення результатів дій, що має, звичайно, першорядне значення для подальшого розвитку у них волі.

Основними засобами розвитку волі у дитини молодшого віку є гра та певні вимоги. Важливість гри я вже описав раніше, а про вимоги варто згадати найважливіше. Змалку від дитини вимагають дотримуватися правил поведінки та режиму дня. Це постає як велика серія складних вольових дій, якими дитині необхідно опанувати. У процесі виконання цих дій міцніє воля, виробляються дисциплінованість та витримка.

Вольове зусилля є надзвичайно важливою якістю свідомості. Будучи викликаним боротьбою з труднощами, воно стає великою силою людини для подолання цих труднощів. Людина у відповідальні періоди може свідомо викликати вольове зусилля і за допомогою його мобілізувати приховані запаси енергії для подолання труднощів.

Ось що писав про силу волі Лев Товстий: «Треба бути сильним – або спати. Бути сильним означає діяти; значить мати таку силу духу, щоб боротьба ніколи не викликала стогін слабкості, скарги; значить мати напрям у житті, а не слідувати бездумному життю; означає певною мірою впливати на сам напрямок. Якщо немає цієї сили – спи, дрімай, не отруюй життя безсиллям, в’ялістю – краще спи».

Вольові зусилля пов’язані з м’язовою напругою. Найкращим винаходом людства для виховання сили волі є спорт. Ви не знайдете жодного справжнього спортсмена, а тим більше чемпіона, який не мав би величезної сили волі.

Потреба у фізичній активності закладена в нас природою. Без цього неможливе духовне зростання, а відтак і особиста еволюція людини. Завданням спорту є виховання спортивного характеру, тобто здатність перемагати, яка у свою чергу перебуває у повній залежності від сили волі.

Спортивне життя – це дуже яскраве та насичене життя. Недаремно спорт є частиною культури народу, а спортивні змагання приковують до телевізора мільйони шанувальників. Ще 100 років тому педагог-новатор О.С. Макаренко так описував цю якість: «Воля – нестерпно привабливе почуття для гарної хлоп’ячої душі!»

Можу лише додати, що потреба у подоланні (головним чином себе) є привабливою не тільки для хлопчиків. А потреба у досягненні (що є основною у будь-якому спорті) відноситься взагалі до будь-якої людини, незалежно від статі та віку.

Під волею зазвичай розуміють здатність людини долати перешкоди, що стоять на шляху до мети.

Воля, як і вся свідомість людини, є функцією мозку, продуктом його складної роботи. Вона є регулювальною функцією мозку, яка виражена в здатності людини керувати своєю поведінкою.

Змалку дітей привчають виконувати певні дії, багаторазово дитина організовує під впливом оточуючих свої вчинки, спостерігає виконання їх на прикладі інших людей тощо. Ці вольові акти формуються у дитини під впливом словесних подразників. При багаторазовому повторенні однаково спрямованих довільних рухів та дій створюється стійка система нервових зв’язків, що робить людину здатною долати перешкоди та труднощі.

Для правильного виховання волі дитини, батькам необхідно завжди пам’ятати, що людина не народжується з готовою волею. Воля не виникає раптово і за життя людини. Вона порівняно повільно розвивається у процесі дошкільного та шкільного виховання. І щоб розвиток волі у дитини мав правильний характер, ми, перш за все, повинні розкрити розвиток його дій.

Механізм вольового процесу можна уявити так: починається він із виникнення специфічного переживання, яке має назву бажання, далі вольовий процес виявляє свою істотну особливість – вибірковість (вибір). У процесі мисленнєвої роботи бажання оцінюється. Далі слідує постановка мети та план її реалізації. Тут криється відповідь на право вибору у дитини, про яку я писав раніше. Що непідготовленій дитині (нездатній оцінити своє бажання) не можна надавати право вибору. Сюди слід додати, що у психології розрізняють прості і складні вольові дії. Перші мають імпульсивний характер. Другі відрізняються великою свідомістю та продуманістю. Вони й характеризують волю людини. Легко здогадатися, до якої категорії відносяться діти. А тепер уявіть ситуацію, в якій батько дає право вибору спортивної секції (часто визначальної щодо подальшої долі дитини) п’ятирічному хлопчику чи дівчинці наївно вважаючи, що вона (дитина) здатна оцінити своє бажання шляхом свідомості та її продуманості.

Тут доречно відзначити, що вольове зусилля часто має неприємне забарвлення, і не кожна людина, особливо дитина, здатна її викликати. Але викликати в себе це зусилля людині потрібно навчитися, щоб з успіхом долати труднощі.

Велику роль у формуванні волі дитини грає діяльність вихователя, за допомогою якого вона вивчає різноманітні рухи та дії і в неї розвивається наслідування.

Воля, як функція мозку, яка регулює поведінку, виробляється з урахуванням великого запасу вивчених рухів, про які писав раніше у частині «Різноманітність»

Про засоби розвитку волі у дитини читайте у наступному пості…

Відчуття міри нерозривно пов’язане із почуттям гармонії. У людини з розвиненим (вихованим) відчуттям міри завжди врівноважене та гармонійне життя.

Наш всесвіт багатомірний і містить всю повноту інформації про самого себе.

Процес еволюції виглядає так: матерія перетворюється по мірі розвитку.

Міра – зумовлена ​​Богом багатовимірна матриця можливих станів і перетворень матерії, збережена інформація про всі процеси; зокрема інформація про минуле та зумовлену спрямованість їх перебігу, тобто про причинно-наслідкові обумовленості у їх пропорційності.

Людина сприймає та пізнає світ (матерія-інформація-міра) виділяючи з цілісності приватні явища та об’єкти. Процес пізнання в загальному вигляді можна уявити так: у кожного явища є образ, цей образ наділяється словом, людина вимовляє це слово іншій людині, в якої виникає свій образ, яким вона пояснює певне явище. І якщо слово правильно описує образ, то пізнання людиною конкретного явища вважатиметься повним. Слово в цьому контексті є тим заходом, завдяки якому виникає повнота образу.

Завдяки мірі, людина здатна стати на правильний світогляд для того, щоб правильно розуміти навколишній світ і правильно приймати рішення, а також усвідомлено діяти в оточенні.

Аналогічний процес відбувається у вихованні та вираженні почуттів. Раніше я писав про точність вираження почуттів словами, чому також потрібно вчитися та навчати своїх дітей. Потрібно вміти підібрати такі слова, які б повною мірою висловлювали певне почуття, щоб у людини виникла повнота образу.

Але вміти точно висловлювати свої почуття словами, це половина справи. Набагато важливіше вміти цими почуттями керувати, щоб не бути рабом своїх інстинктів, надмірно виявляючи те чи інше почуття.

У вихованні дітей, у цьому контексті, на перший план виходить уміння вчасно зупинитись. Цьому треба вчити завжди і скрізь: у їжі, вчинках, почуттях, бажаннях, словах. В іншому випадку, цитуючи педагога-новатора О.С. Макаренко, відбувається таке: «Як легко у світі отруїти людину: той кохання прийняв зайву дозу, той жалю». Будь-які надмірності ведуть до розвитку байдужості, апатії та деякої розчарованості, не кажучи вже про непомірну вимогливість. Зрештою, це може стати причиною прямого нещастя, коли в самостійному житті не стане тата і мами і ці потреби не можна буде задовольнити.

Тут дуже важливо звернутися і до батьків, оскільки слід завжди пам’ятати, що дитина виховується наслідуванням, тому прояв батьківських почуттів потребує великої культури.

Загальновідомо, що діти тонко і гостро відчувають і брехню, і прояв великого, глибокого і щирого почуття підйому, радість чи страждання. Емоційна нестримність батьків пагубно впливає на дитину.

«Завжди володіти своїми почуттями та пристрастями (відчувати міру), ніколи не втрачати основну мету та деталі – у цьому полягає вміння виховувати» – А.С. Макаренко.

Підсумок виглядає приблизно так (думка сучасного відомого українського філософа): чутлива людина завжди відчує, що щось не так і замислиться. Про що це каже? Що в неї розвинене почуття міри, а отже, десь у її житті чогось більше міри чи навпаки, не дотягує до її особистої норми. Ну а далі, в результаті застосування розуму, людина здійснює усвідомлене коригування (управління) своїм життям на благо собі та оточуючим.