КУЛЬТУРА ВІДНОСИН (частина 2)
На рівні взаємодії різних колективів та тренерів.
Основа будь-якого розвитку – комунікація та кооперація. Цю просту істину важливо не тільки зрозуміти, а й навчитися застосовувати у житті.
Багаторічна практика з різними видами спорту, танцювальними колективами, черлідингом та іншими дають підстави стверджувати наступне. У переважній більшості випадків спостерігається абсолютне невміння правильно комунікувати (читайте спілкуватися) і досягати своїх цілей, звертаючись за допомогою до фахівців. І парадокс полягає в тому, що люди, які не вміють або, скажімо так, неправильно взаємодіють із фахівцями, не вважають це проблемою. Навіть не досягнення мети не наштовхує на думку, що вихід зазвичай там де і вхід і не заважало б звернути увагу на себе. Але нит.
Зараз дуже модним стало застосовувати акробатику скрізь, де тільки можна. Ну, в принципі, це і зрозуміло, оскільки краса нашого виду спорту цілком заслужено може бути вишенькою на торті будь-якого спортивного заходу і не тільки спортивного. Зі зростанням популярності, зростає і потреба у послугах саме цих фахівців. А фахівців, як виявилось, можна на пальцях перерахувати. І замість того, щоб правильно взаємодіяти з ними, досягаючи своєї мети, я спостерігаю не зовсім здорову картину. В загальних рисах змалюю ситуацію.
Звертається до нас колектив з «підготовленими» дітьми. Підготовленими усі чомусь вважають дітей, які раніше займалися акробатикою. Це є першою помилкою – ствердженням з боку тренера (або батьків) такого колективу. Ми ж не вважаємо підготовленою до написання диплома дитину, яка вчилася писати, але так і не навчилася робити це без помилок. А тут саме так.
Йдемо далі. Нам замовляють елементи, які вони хочуть вміти робити і тут, увага, враховуючи свою підготовленість, перебувають в ілюзії, що цього можна досягти за пару тренувань. Зазвичай при розвіюванні ілюзії, знаєте, що відбувається? Вони перестають ходити та шукають тих «фахівців», які підтвердять їхні помилкові погляди. І знаходять. Щоправда, ненадовго.
Активна підготовка до опалювального сезону
Здатність віддавати, не вимагаючи нічого натомість — ось найвищий ступінь прояву турботи і патріотизму.
Подумайте, що особисто ви зробили для інших, перш ніж вимагати щось для себе.
Активно готуємось до опалювального сезону, щоб наші спортсмени могли тренуватися у теплій спортивній залі.
МОТИВАЦІЯ У ДИТЯЧОМУ СПОРТІ
Будь-якому тренеру за час своєї практичної діяльності неодноразово доводиться стикатися з питаннями мотивації, читайте – бажання, при заняттях дітей спортом.
Часто можна почути такі фрази, як від батьків, так і від дітей «він не хоче більше тренуватися», «їй перестало подобатися», «зникло бажання» тощо.
У цій статті я покажу кілька найпоширеніших батьківських помилок, які вбивають мотивацію юного спортсмена.
Перша помилка, якій я присвятив окрему статтю, це амбітність батька (ів), тобто бажання батька та/або матері набагато більше за бажання самої дитини. І вони його пригнічують. У цій ситуації мало хто з дорослих замислюється, що своїми діями і словами насильно (дитина ще не може відстоювати себе) вдиратися в особисті межі і перетворює свою любу дитину на слухняну іграшку, яка виконує бажання дорослих. Ні про яку свободу волі, а тим більше особисту реалізацію, тут не йдеться. Підсумок: виховується слухняний несамостійний раб, який відвідує спортивний зал «з-під палиці» або, що ще гірше, через страх бути відкинутим і позбавленим батьківської любові.
Друга, дуже поширена помилка, випливає із першої. Це всезнаюча мама (можливо і тато, але рідше). В цьому випадку один із батьків забирає на себе роль тренера, самовільно привласнивши собі право управління, втручається в тренувальний процес і «налаштовує сина перед змаганнями», «самостійно вчить дочку елементам», «роздає поради та робить зауваження», намагається принизити в очах дитини значущість авторитету тренера, коли не згоден з його думкою і робить ще багато шкідливого для становлення спортсмена. Але найголовніша шкода полягає в тому, що такі батьки змінюють ставлення до самого тренера та тренувань на гірший бік. Про яку мотивацію тут можна говорити?
