ПРО ЛЮБОВ ДО СПОРТУ
Мені іноді трапляються пости, та й доводиться особисто спілкуватися з людьми, які називають себе тренерами та які впевнено заявляють, що прищеплюють дітям любов до спорту.
У цьому пості я хотів би розібрати коротко, але по суті, що ж таке любов до спорту і як її можна оцінити у юного спортсмена.
Ця стаття призначена, в першу чергу, для свідомих батьків і я сподіваюся, вона дасть розуміння і, відповідно, допоможе розібратися, що ж насправді прищеплює дитині ваш тренер.
Отже, який головний аргумент у таких фахівців? Головне, щоб дитині подобалося. Все. Далі цього зазвичай не заходить. Досягається це «подобається» одним єдиним способом – доставляючи дитині виключно позитивні емоції від «тренувального процесу». Чому я тренувальний процес виділив у лапки? Та тому, що до тренувального процесу це не має жодних стосунків. Акцент робиться тільки на емоційному стані дитини, без урахування специфіки та головних аспектів тренування. Я не говорю, що емоції не важливі, особливо позитивні. Але це далеко не єдиний критерій хорошого тренування. А якщо дитина зазнала негативних емоцій? Що тоді? Тоді, на їх думку, такий тренер нелюд, тиран, погано ставиться до дітей, і взагалі їх не любить, і більше ми до нього не будемо ходити.
Не буду багато писати якими прийомами досягається цей ефект у таких діячів. Здебільшого все зводиться до одного. Безконтрольна вседозволеність і надмірна похвала, яка часто не відповідає реальності. Про похвалу я вже писав раніше статтю. Кому цікаво, почитайте.
Підсумок такої роботи: дитина виростає виключно споживачем (і це далеко не весь перелік), а якщо щось віддає за ці емоції, то природа такої віддачі, або матеріальна, або отримання певної вигоди від когось (батько, «тренер» і т.д.). Це важливо розуміти. Не отримувати радість (а це не те саме, що отримувати задоволення) від досягнення своїх результатів, а отримувати задоволення від зовнішнього світу. Якщо рівень задоволення від таких тренерів знижуватиметься, то (відкрию великий та неприємний секрет) з великою ймовірністю вас легко поміняють на іншого подібного «фахівця». І доводиться розбиватися вщент, щоб утримати дитину, застосовуючи все більше і більше «лагідних» прийомів.
