СТРАХ ВСЬОМУ ГОЛОВА або як легко перетворити дитину на жертву
А зараз поділюся з вами найцікавішим явищем сучасності, безпосереднім учасником якого особисто я являюся вже багато років.
До нас (у клуб) часто приводять дітей з різних видів спорту (і не тільки спорту) і однією з найпоширеніших фраз батьків є (ви не повірите!): «він дуже здібний», «вона дуже талановита». Що найцікавіше, багато випадків, коли дитина проходила на заняття (я навмисне не пишу «тренувалася», а саме проходила на заняття) кілька років і при цьому взагалі не має жодного розряду. Їм просто ніхто про це не сказав. І це діти займалися спортом. Спеціально не називатиму види спорту та прізвища тренерів, оскільки стаття не про це. А знаєте, що саме абсурдне для мене особисто? Це коли в деяких випадках дітей змушували тренуватися двічі на день, жертвуючи навіть школою. Так от первинне тестування не виявляє навіть тіні натяку на талант, більше того, виявляється безліч проблем, взагалі не спортивного характеру, з яких потрібно почати, перш ніж приступити безпосередньо до тренувань. На запитання, хто вам сказав, що ваша дитина здібна, думаю відповідати не треба. Якось здогадаєтеся. А ось далі відбувається найцікавіше. Ми завжди говоримо правду, ґрунтуючись на простому принципі. Сказати правду, це найцінніше, що може сказати людина. Але виявляється, цю правду далеко не всі приймають, я навіть сказав би, агресивно не приймають. Чого тільки ми не чули в свій адрес після подібних розмов. Але цей пост не про нас, а про згубне явище серед нас.
Далі мені дуже хочеться дати вам цифру, скільки часу зазвичай триває цей гіпноз.
Увага!!! Середня тривалість перебування в ілюзії від 4 до 6 років. Вдумайтеся лише, 5 років сліпо вірити відвертій брехні. Що може змусити людину добровільно вдатися до цього? Тільки одне. Солодка локшина на вухах, що несе масу вторинних вигод.
Світ реальних дій та результатів (у нашому випадку досягнень) змінився на комфортну візуалізацію. А якщо ще простіше, незручну реальність ми заборонили, а дозволили лише приємну ілюзію. Тут гріх не згадати нашу народну приказку, яка як ніколи актуальна саме сьогодні: «ДУРЕНЬ ДУМКОЇ БОГАТІЄ».
Ось що є проблемою сучасних батьків. І поки в нас буде переважати бажання чути тільки похвалу про свою дитину, замість реальних її якостей та здібностей, ми як суспільство дедалі більше деградуватимемо. Тренд настільки примітивний, наскільки примітивний запит суспільства.
Головним стало почути від тренера, вчителя, вихователя, що дитина молодець, а краще – талановита, як миттєво втрачається звʼязок між мозковими імпульсами. І все. Блок. Статистика жахлива. Переважна кількість батьків навіть думки не допускають, що це може бути не так. Не виникає бажання перевірити слова тренера на практиці, на крайній край, хоча б поставити під сумнів. Висновок ще гірший. Ми хочемо бути обдуреними і жити в ілюзії. А зустрічі з реальністю боїмося, як вогню.
Ну і як ми збираємося зустрітися із суперником у спорті, якщо на себе у дзеркало страшно подивитися? Як ми збираємось, якщо взагалі збираємось, виховувати майбутніх олімпійських чемпіонів та розвивати спорт? Як ми збираємося формувати та зміцнювати якості спортивного характеру у дитини, якщо багато батьків готові в штани накласти навіть при думці про те, що тренер може сказати правду про дитину?
Правильно кажуть. У страха великі очі. Що ж, продовжуємо боятися далі. Чи то ще буде.
Поворот не туда (часть 5)
Возможно, кто-то скажет, что эти статьи «не на часі», но жизнь нельзя поставить на паузу даже во время войны, дети растут, развиваются, занимаются спортом, готовятся к соревнованиям, а значит и современные проблемы воспитания никуда не исчезли.Состояние страха
Спортивная деятельность часто сопровождается состоянием страха (боязни), который может повлиять на успешность выступления на соревнованиях и/или качество тренировочного процесса. Особенно это касается новичков, но и опытные спортсмены могут испытывать страх новой неудачи, если предыдущее выступление закончилось поражением.
У спортсменок страхи появляются чаще, чем у спортсменов, у разрядников чаще, чем у кандидатов в мастера спорта и мастеров спорта, у имеющих высшее образование чаще, чем у имеющих среднее образование.
Различают три формы страха, которые возникают при осознании опасности. Первая форма – астеническая реакция – проявляется в дрожи, оцепенении, нецелесообразных действиях. Развивается она по принципу пассивно-оборонительного рефлекса.
Вторая форма – паника, захватывающая многих или всех членов команды. Близким к панике как массовому состоянию в спортивной деятельности является страх перед выполнением комбинации, когда первый номер команды выступает неудачно.
Третий вид страха – боевое возбуждение, связанное с активной сознательной деятельностью в момент опасности. Это состояние окрашено положительно, то есть человек испытывает своеобразное наслаждение и повышение активности психической деятельности в ситуации опасности.
