Акробатика в Днепре и Запорожье

Приблизно з 3-х років розвиток волі вперше вводиться в русло словесно-виховних впливів, які свідомо спрямовують і регулюють поведінку дитини. Заохочення позитивних вчинків та осуд негативних, сприяють формуванню у дітей правильної оцінки своєї поведінки, передбачення результатів дій, що має, звичайно, першорядне значення для подальшого розвитку у них волі.

Основними засобами розвитку волі у дитини молодшого віку є гра та певні вимоги. Важливість гри я вже описав раніше, а про вимоги варто згадати найважливіше. Змалку від дитини вимагають дотримуватися правил поведінки та режиму дня. Це постає як велика серія складних вольових дій, якими дитині необхідно опанувати. У процесі виконання цих дій міцніє воля, виробляються дисциплінованість та витримка.

Вольове зусилля є надзвичайно важливою якістю свідомості. Будучи викликаним боротьбою з труднощами, воно стає великою силою людини для подолання цих труднощів. Людина у відповідальні періоди може свідомо викликати вольове зусилля і за допомогою його мобілізувати приховані запаси енергії для подолання труднощів.

Ось що писав про силу волі Лев Товстий: «Треба бути сильним – або спати. Бути сильним означає діяти; значить мати таку силу духу, щоб боротьба ніколи не викликала стогін слабкості, скарги; значить мати напрям у житті, а не слідувати бездумному життю; означає певною мірою впливати на сам напрямок. Якщо немає цієї сили – спи, дрімай, не отруюй життя безсиллям, в’ялістю – краще спи».

Вольові зусилля пов’язані з м’язовою напругою. Найкращим винаходом людства для виховання сили волі є спорт. Ви не знайдете жодного справжнього спортсмена, а тим більше чемпіона, який не мав би величезної сили волі.

Потреба у фізичній активності закладена в нас природою. Без цього неможливе духовне зростання, а відтак і особиста еволюція людини. Завданням спорту є виховання спортивного характеру, тобто здатність перемагати, яка у свою чергу перебуває у повній залежності від сили волі.

Спортивне життя – це дуже яскраве та насичене життя. Недаремно спорт є частиною культури народу, а спортивні змагання приковують до телевізора мільйони шанувальників. Ще 100 років тому педагог-новатор О.С. Макаренко так описував цю якість: «Воля – нестерпно привабливе почуття для гарної хлоп’ячої душі!»

Можу лише додати, що потреба у подоланні (головним чином себе) є привабливою не тільки для хлопчиків. А потреба у досягненні (що є основною у будь-якому спорті) відноситься взагалі до будь-якої людини, незалежно від статі та віку.

Під волею зазвичай розуміють здатність людини долати перешкоди, що стоять на шляху до мети.

Воля, як і вся свідомість людини, є функцією мозку, продуктом його складної роботи. Вона є регулювальною функцією мозку, яка виражена в здатності людини керувати своєю поведінкою.

Змалку дітей привчають виконувати певні дії, багаторазово дитина організовує під впливом оточуючих свої вчинки, спостерігає виконання їх на прикладі інших людей тощо. Ці вольові акти формуються у дитини під впливом словесних подразників. При багаторазовому повторенні однаково спрямованих довільних рухів та дій створюється стійка система нервових зв’язків, що робить людину здатною долати перешкоди та труднощі.

Для правильного виховання волі дитини, батькам необхідно завжди пам’ятати, що людина не народжується з готовою волею. Воля не виникає раптово і за життя людини. Вона порівняно повільно розвивається у процесі дошкільного та шкільного виховання. І щоб розвиток волі у дитини мав правильний характер, ми, перш за все, повинні розкрити розвиток його дій.

Механізм вольового процесу можна уявити так: починається він із виникнення специфічного переживання, яке має назву бажання, далі вольовий процес виявляє свою істотну особливість – вибірковість (вибір). У процесі мисленнєвої роботи бажання оцінюється. Далі слідує постановка мети та план її реалізації. Тут криється відповідь на право вибору у дитини, про яку я писав раніше. Що непідготовленій дитині (нездатній оцінити своє бажання) не можна надавати право вибору. Сюди слід додати, що у психології розрізняють прості і складні вольові дії. Перші мають імпульсивний характер. Другі відрізняються великою свідомістю та продуманістю. Вони й характеризують волю людини. Легко здогадатися, до якої категорії відносяться діти. А тепер уявіть ситуацію, в якій батько дає право вибору спортивної секції (часто визначальної щодо подальшої долі дитини) п’ятирічному хлопчику чи дівчинці наївно вважаючи, що вона (дитина) здатна оцінити своє бажання шляхом свідомості та її продуманості.

Тут доречно відзначити, що вольове зусилля часто має неприємне забарвлення, і не кожна людина, особливо дитина, здатна її викликати. Але викликати в себе це зусилля людині потрібно навчитися, щоб з успіхом долати труднощі.

Велику роль у формуванні волі дитини грає діяльність вихователя, за допомогою якого вона вивчає різноманітні рухи та дії і в неї розвивається наслідування.

Воля, як функція мозку, яка регулює поведінку, виробляється з урахуванням великого запасу вивчених рухів, про які писав раніше у частині «Різноманітність»

Про засоби розвитку волі у дитини читайте у наступному пості…

Відчуття міри нерозривно пов’язане із почуттям гармонії. У людини з розвиненим (вихованим) відчуттям міри завжди врівноважене та гармонійне життя.

Наш всесвіт багатомірний і містить всю повноту інформації про самого себе.

Процес еволюції виглядає так: матерія перетворюється по мірі розвитку.

Міра – зумовлена ​​Богом багатовимірна матриця можливих станів і перетворень матерії, збережена інформація про всі процеси; зокрема інформація про минуле та зумовлену спрямованість їх перебігу, тобто про причинно-наслідкові обумовленості у їх пропорційності.

Людина сприймає та пізнає світ (матерія-інформація-міра) виділяючи з цілісності приватні явища та об’єкти. Процес пізнання в загальному вигляді можна уявити так: у кожного явища є образ, цей образ наділяється словом, людина вимовляє це слово іншій людині, в якої виникає свій образ, яким вона пояснює певне явище. І якщо слово правильно описує образ, то пізнання людиною конкретного явища вважатиметься повним. Слово в цьому контексті є тим заходом, завдяки якому виникає повнота образу.

Завдяки мірі, людина здатна стати на правильний світогляд для того, щоб правильно розуміти навколишній світ і правильно приймати рішення, а також усвідомлено діяти в оточенні.

Аналогічний процес відбувається у вихованні та вираженні почуттів. Раніше я писав про точність вираження почуттів словами, чому також потрібно вчитися та навчати своїх дітей. Потрібно вміти підібрати такі слова, які б повною мірою висловлювали певне почуття, щоб у людини виникла повнота образу.

Але вміти точно висловлювати свої почуття словами, це половина справи. Набагато важливіше вміти цими почуттями керувати, щоб не бути рабом своїх інстинктів, надмірно виявляючи те чи інше почуття.

У вихованні дітей, у цьому контексті, на перший план виходить уміння вчасно зупинитись. Цьому треба вчити завжди і скрізь: у їжі, вчинках, почуттях, бажаннях, словах. В іншому випадку, цитуючи педагога-новатора О.С. Макаренко, відбувається таке: «Як легко у світі отруїти людину: той кохання прийняв зайву дозу, той жалю». Будь-які надмірності ведуть до розвитку байдужості, апатії та деякої розчарованості, не кажучи вже про непомірну вимогливість. Зрештою, це може стати причиною прямого нещастя, коли в самостійному житті не стане тата і мами і ці потреби не можна буде задовольнити.

Тут дуже важливо звернутися і до батьків, оскільки слід завжди пам’ятати, що дитина виховується наслідуванням, тому прояв батьківських почуттів потребує великої культури.

Загальновідомо, що діти тонко і гостро відчувають і брехню, і прояв великого, глибокого і щирого почуття підйому, радість чи страждання. Емоційна нестримність батьків пагубно впливає на дитину.

«Завжди володіти своїми почуттями та пристрастями (відчувати міру), ніколи не втрачати основну мету та деталі – у цьому полягає вміння виховувати» – А.С. Макаренко.

Підсумок виглядає приблизно так (думка сучасного відомого українського філософа): чутлива людина завжди відчує, що щось не так і замислиться. Про що це каже? Що в неї розвинене почуття міри, а отже, десь у її житті чогось більше міри чи навпаки, не дотягує до її особистої норми. Ну а далі, в результаті застосування розуму, людина здійснює усвідомлене коригування (управління) своїм життям на благо собі та оточуючим.

Отже, висновок. Непідготовленій дитині не можна давати право вибору, щоб уникнути заподіяння шкоди самому собі. Це право (по-хорошому) треба ще заслужити і далеко не кожен дорослий здатний зробити правильний вибір у тій чи іншій ситуації. А що говорити про дитину?

Упевнений, знайдуться батьки, не згодні з моєю думкою, а будуть і такі, що у дворічному малюку побачать особистість з великої літери і критикуватимуть мене на тему свободи волі та обмеження прав дитини. Але ось вам простий аргумент. Візьмемо тему спорту та вибору спортивної секції. Щоб у дитини була можливість вибрати те, що вона хоче, вам необхідно надати їй, скажімо, всю палітру видів спорту. Впевнені, що можете це зробити? Думаю ні. Щоб спробувати все – життя не вистачить. У цьому одразу бачимо обмеження права. Тепер про волю. У 100% випадків, віддати маленьку дитину в той чи інший вид спорту, вирішує батько, виходячи зі своїх поглядів та переконань (дуже часто помилкових), насамперед віддають у той вид спорту, який подобається безпосередньо батькові (-ам). Спробуйте віддати свою дочку на сумо, штангу чи шахи, якщо вам подобається художня гімнастика. Ось і вся свобода для дитини. І так відбувається у всіх сферах життя.

На мою думку, насамперед треба вчити оцінювати наслідки, а там він уже сам зробить правильний вибір. І починати слід з елементарних речей. Для цього використовується той самий метод виховання, який розглядався раніше. Спосіб створення образу. Намалюйте дитині образ наслідку зробленого вибору, щоб вона змогла це уявити, і вона сама зрозуміє, що їй обрати. Але не сподівайтеся, що це вийде легко та з першого разу. Це нешвидкий процес. Однозначно дитина спочатку помилятиметься і тут виникає ключовий момент. Ваше завдання дати відчути наслідки цього вибору. Не виявити жалість і позбавити його цього почуття, а навпаки виявити деяку стійкість і все-таки дозволити йому зазнати певного дискомфорту внаслідок наслідків неправильного вибору.

Ось тут, завдяки вашій стійкості, закладатиметься фундаментальна річ, про яку я писав раніше. Вміння розрізняти. Вміння розрізняти ДОБРО та ЗЛО. Нагадаю, що різноманіття почуттів збільшує шанси «почути» своє внутрішнє Я. А людина, яка знайшла себе і виконує своє призначення – це творець, який творить добро.

На жаль, навіть після прочитання цієї статті, мало хто по-справжньому замислиться над такою життєвою дрібницею як дитячий вибір і ще менше зробить конкретні кроки у бік правильного розвитку своєї дитини в процесі виховання. Щоб зрушити ситуацію з мертвої точки, постараюся дати найпростіше уявлення (образ) для батьків, що пояснює важливість цього моменту.

Якщо уявити шлях, то вибір стоїть посередині шляху. За його спиною знаходиться бажання, на підставі якого і здійснюється той чи інший вибір (пам’ятаєте, я писав, що правильні бажання треба виховувати, тож вибір тут виступає як інструмент виховання), а попереду (якщо грубо висловитися) похвала чи покарання за свій вибір.

Так от, якщо все зроблено правильно: сформовано правильне бажання, на підставі його зроблено правильний вибір, то вам ніколи не доведеться карати свою дитину.

Кожну секунду нашого життя ми робимо вибір (усвідомлено чи ні), але перш ніж давати дитині це право, треба переконатися, що вона зможе цим правом скористатися та правильно його реалізувати. Сподіватися, що це станеться само собою – дуже безвідповідально та недалекоглядно. Цьому треба вчити. Насправді головні основи виховання закладаються до 5 років, і те, що ви зробили до 5 років, – це 90% всього виховного процесу.

Оскільки в людині з’єднуються два початки – тваринне і божественне, то й вибір людини відбувається виходячи з цих обставин. Якщо звернутися до статистики, то найчастіше вибір відбувається несвідомо під впливом інстинктів. Тут немає жодної свободи вибору (хоча багатьом так не здається «що хочу, те й роблю»), тому що людина у цій ситуації повністю перебуває під владою свого тваринного початку. Свобода починається там, де на перший план виходить воля, а це вже духовна складова, з усіма властивими їй «атрибутами». Цій темі буде присвячено окремий пост. Так от, щоб свобода вибору справді відповідала своєму визначенню, вона має бути правильно вихована.

При цьому батьки зобов’язані пам’ятати, що кожна людина повинна входити в життя, вміючи чинити опір шкідливому впливу. Тому потрібно не оберігати дитину від шкідливого впливу, а вчити робити правильний вибір на самому початку, щоб не доводилося потім вчити чинити опір цьому впливу.

«Право вибору (хочеш ходити – ходи, не хочеш – не ходи) у вихованні дітей завдає величезної шкоди формуванню особистості, тому що за першої ж невдачі, дитина моментально реалізує своє право – не хотіти це більше робити» – А.С. Макаренко. У занедбаному вигляді – це перетворюється на примху. Ось що про це писав спортивний психолог Г. Горбунов: «У дитинстві примха – це спосіб досягти від дорослого бажаного. Але при цьому бажане не завжди зрозуміле для дитини і коли вона сама не знаючи, чого хоче, змінює одне бажання на інше, вони перетворюються на примху. Особливо виразний каприз у розпещеної дитини, коли вона втомилася або хворіє.

Розвиток людини відбувається у кілька етапів усвідомленості. У найзагальнішому варіанті це виглядає так: молодший вік супроводжується примітивним рівнем усвідомленості, де переважають інстинкти, в середньому віці відбувається ламання існуючих цінностей та переосмислення життя (тут виявляються задатки цільної особистості, які потрібно ще вміти побачити), у «дорослому» віці людина робить усвідомлений вибір з огляду на наслідки.

Не можна забувати про природу людини та спосіб влаштування психіки. Підсвідомість завжди вибиратиме найменш енерговитратний варіант, за принципом збереження енергії (тут працює інстинкт збереження виду) і якщо стоїть вибір, то йде він шляхом найменшої напруги. Саме так і вибирає дитина. Так влаштована психіка. Але з розвитком усвідомленості набирає вага воля і свобода волі. Це (як говорилося раніше) духовна складова людини з властивими їй розумом, аналізом, наслідками та іншими аспектами. Вибір у цьому разі спирається на суму цих «речей».

Висновок дуже простий. Але про це у наступному пості.