Наш второй сайт

Связаться

Архивы

Сентябрь 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Свежие комментарии

воспитание

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯЧастина 1

Почати цю статтю хочу з цитати видатного письменника, педагога та вихователя Льва Толстого: «Хіба можна покращити життя, продовжуючи жити погано», що ідеально відображає саму суть виховання.

Все починається особисто з тебе. Необхідно не лише звернути пильну увагу батькам на себе та своє життя, а й вжити необхідних дій до покращення. Найперше і найважливіше завдання при правильному вихованні – це правильно організувати своє життя. Якщо батьки живуть насиченим цікавим життям, досягають успіху (це не про фінанси) і при цьому щасливі, вони гарантовано зробили половину роботи з виховання своєї дитини (дітей). Усвідомлюючи це чи ні, вони показують спосіб того життя, на яку рівнятиметься дитина в майбутньому і до якої прагнутиме на підсвідомому рівні.

Щоб хто не казав, виховується дитина лише одним способом – наслідуванням. Яскраво продемонстрував це один відомий вчений, коли у численній залі, заповненій дорослими людьми, попросив підняти вказівний палець вгору, а сам підняв великий, і за ним повторили майже всі. Не важливо, що ти кажеш, важливо, що ти робиш. Саме так і працює виховання. І погане у тому числі.

Ось, що писав з цього приводу сто років тому О.С. Макаренко: «Раніше, ніж ви почнете виховувати своїх дітей, перевірте вашу власну поведінку. Це найважливіша річ. Якщо вдома ви грубі або хвалькуваті або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви вже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано і ніякі найкращі поради та методи вам не допоможуть. Батьківська вимога до себе, батьківська повага до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком – перший і найголовніший метод виховання. Правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не зводили з дітей очей. Таке виховання може завдати лише шкоди. Ви повинні надати дитині необхідну свободу, щоб вона знаходилася не тільки під вашим особистим впливом, а під багатьма різноманітними впливами життя. Дітям необхідно вчасно допомогти, вчасно їх зупинити, направити. Таким чином, від вас вимагається лише постійний коректив до життя дитини, але зовсім не те, що називається водінням за руку. Взагалі потрібно прагнути до того, щоб у дітей якомога міцніше складалися гарні звички, а для цієї мети найбільш важливою є постійна вправа у правильному вчинку. Постійні ж міркування та розмови про правильну поведінку можуть зіпсувати будь-який хороший досвід.

Читати далі…

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Вступ

Щоб зрозуміти батькам, як правильно виховувати свою дитину (дітей), треба насамперед відповісти собі на два «простих» питання. Перше, що є виховання? А для цього слід зрозуміти його справжній зміст. Це не система заборон та обмежень дисциплінарними методами, а зовсім інше. Я навіть сказав би, протилежне. Якщо уважно подивитися на саме слово, то відкривається цікава інформація, про яку багато хто просто не замислювався. А істина як завжди лежить на поверхні. Воспитание (укр. виховання) – В-ОСЬ-ПИТАНИЕ. Виявляється, є якісь осі, і є їхнє харчування. Відразу підкажу, що це не харчування ложечкою в рот. «Навіщо тобі голова? Я за допомогою неї їм». Інформацію на цю тему ви можете легко знайти в інтернеті.

Друге, що ж таке правильне виховання?

Результатом такої розумової роботи буде виникнення необхідності створення образу тієї людини, яку бажають бачити батьки у своїй дитині. Ці два простих питання насправді не такі вже й прості, як здається на перший погляд. Але це саме початок, так би мовити, фундамент, з чого треба починати і чого не робить більшість батьків. І ось підтвердження моєї думки. На запитання батькам, яким ви бачите свою дитину, абсолютно ніхто не зміг відповісти навіть у загальних рисах (відповіді: нехай сам вирішує, коли виросте; гарною людиною; щасливою людиною; я не знаю; і т.д.), причому остання відповідь – найпоширена. Чи варто говорити, що результат виховання у таких батьків зовсім їх не задовольняє. Якось великого педагога А.С. Макаренко молода мати запитала: «Як мені краще виховувати свою дитину?», якій на той момент було півроку. Він відповів: “ви запізнилися рівно на півроку”. Цитуючи далі цю визначну людину доречно написати: у деяких сім’ях можна спостерігати повну бездумність у цьому питанні. Просто живуть поруч батьки та діти, і батьки сподіваються на те, що все само собою вийде. Батьки не мають ні чіткої мети, ні певної програми. Звичайно, в такому разі і результати будуть завжди випадковими і часто такі батьки, потім дивуються, чому це у них виросли погані діти. Жодну справу не можна добре зробити, якщо невідомо чого хочуть досягти.

Читати далі…

АНОНС НОВОЇ РУБРИКИ

За останні три роки мною була написана велика кількість статей, де докладно розглядалися сучасні проблеми та помилки у вихованні дітей (як у побутовому житті, так і у формуванні спортивного характеру). Теми публікацій бралися безпосередньо виходячи з особистих спостережень у процесі тренувань. Заради справедливості слід зазначити, що моє бажання висвітлити проблеми, що не дозволяють досягти необхідних спортивних результатів, викликало (особливо спочатку) спалахи обурення, а іноді і агресивного неприйняття. Це добре ілюструється коментарями під моїми особливо популярними статтями, що набрали велику кількість лайків. Особисто мене цей факт зовсім не дивує, оскільки такому явищу є причина та пояснення, і мені добре відома його природа. Тішить той факт, що поряд з «кричущими» і незадоволеними (а це мала частина), були і є люди (більша частина), які розуміють і поділяють проблеми сучасних тенденцій розвитку дітей. І це не «всезнаючі» мами, а шановні особистості, компетентні професіонали, люди з великої літери та лідери своїх сфер діяльності, а також велика кількість людей, які думають. Більшості моїх улюблених критиків так і не вдалося зрозуміти, що мої справжні наміри були зовсім не в тому, щоб принизити, зганьбити або образити дбайливих батьків (хоча ще треба розібратися, що є справжня турбота про дитину). Адже більшість помилок допускається якраз через нерозуміння реалій. Своїми статтями я якраз і ставив завдання, дати інформацію для розуміння і я один із перших, хто зацікавлений, щоб ці помилки були виправлені, оскільки я тренер і моя робота сильно ускладнюється цими недоліками, тому що вони не дозволяють перспективним дітям повністю розкрити свій потенціал та реалізувати його в необхідному обсязі.
Я сміливо та відкрито вказав на неприємні моменти, позначив проблематику та виявив відхилення «від норми». Один із небагатьох виставив ці питання на публічний огляд. Хто хотів, ті осмислили та прийняли цю інформацію, ті ж, хто відкинув, на жаль, продовжать наступати на одні й ті самі граблі, доки не усвідомлять потреби у змінах.
І ось, як мені здається, настав час дати інформацію іншого роду, а саме, що робити у вихованні дітей в умовах сім’ї, щоб потім легше було «інтегрувати» їх у соціальні групи (дитячі садки, спортивні секції, школи тощо). Ця інформація буде надана у найзагальнішому вигляді (так би мовити, основні орієнтири), яка допоможе зацікавленим батькам у вихованні необхідних якостей та дозволить реалізувати природний потенціал дитини у обраній сфері діяльності.
Я повністю за справжній розвиток дитини. Але багато хто досі не розуміє, що справжній розвиток і навчання, це далеко не те, що вони собі уявляють. Саме тому я анонсую нову рубрику під назвою «Основи правильного виховання», де я спробую дати це розуміння.⠀
Від себе додам: формування особистості, розкриття творчого потенціалу, реалізація спортивних здібностей, творення на благо суспільства – ось основні, але далеко не єдині завдання, які я та наш клуб ставить під час роботи з дітьми.
Далі буде….

Поворот не туда (часть 1)

Анализируя свою жизнь и жизнь окружающих, все чаще ловлю себя на мысли, что в нашем обществе (и я не только о нашей стране) – сбились ориентиры. А если написать более точно, то за относительно короткий срок современное общество переориентировали. И далеко не в лучшую сторону. Даже при поверхностном изучении исторических моментов и сравнении жизни людей в недалеком прошлом, видна существенная разница в образе жизни. К сожалению сейчас все меньше и меньше встречаются людей, которые ведут «образ жизни», а все больше и больше скатываются к способу существования. И причиной этому явлению есть переориентация внимания человека в сторону животного начала. Инстинкты однозначно важны в жизни человека, но во всем должна быть мера и гармония.
Моя жизнь связана со спортом, поэтому большинство примеров я беру из этой области жизни, но могу вас уверить, что такие понятия как характер человека, воспитание ребенка, поведение и привычки проявляются везде одинаково, независимо от того в какой области жизни человек находится в данный момент.
Итак, яркий пример переориентации внимания из современной спортивной жизни. Родители приводят ребенка в спорт и заявляют о своем желании добиться результатов. Но в процессе тренировок, выясняется, что ребенок абсолютно не приучен к труду, даже минимальному. Это касается как физических, так и умственных моментов. Тренер, понимая ситуацию, делает свою работу и через некоторое время все же приводит к определенному результату юного спортсмена. И здесь, внимание, происходит необъяснимое явление, вместо радости от достижения первоначальных целей, со стороны родителей исходит претензия за якобы «плохое к нему отношение». Другими словами, требовательность тренера ставится в один ряд с издевательством над ребенком, а фраза мамы «я его в рабство не сдавала» звучит в противовес систематическому посещению тренировок, т.е. самой первоначальной ступени в спорте – дисциплине. И это при трех тренировках в неделю.

Читать далее

СИНДРОМ ИПОХОНДРИКА

СИНДРОМ ИПОХОНДРИКА(эмоционально-неустойчивым личностям, просьба не читать)

Начать эту статью хочу со слов выдающегося спортивного психолога Г.Д. Горбунова: «Знание и понимание людей, предвидение особенностей их поведения в динамике спортивной деятельности – важнейшая профессиональная характеристика тренера». И вот что я вижу за последние 10 лет работы спортивным тренером. Мы слишком зациклились на себе, на своих ощущениях, на своих чувствах, эмоциях и т.д. И совсем забыли за результат. Нас он перестал интересовать. Эта зацикленность (эгоизм) уже настолько вросла в нашу жизнь и вытеснила все остальное, что превращается в болезнь. И название этой болезни – Ипохондрия (состояние, характеризующееся преувеличенным вниманием к своему здоровью, необоснованным страхом за него, настороженной фиксацией сознания на своих физических ощущениях. Ипохондрия свойственна для тревожно-мнительного типа людей). Во всем мы ищем удовольствие, во всем. А там, где его нет – с агрессией отвергаем.

Вся система современного воспитания построена именно на том, чтобы было приятно всегда и во всем. Еще Макаренко писал: «перекидывая ответственность на ребенка (хочешь, ходи, не хочешь – не ходи) мы наносим большой вред воспитанию и формированию личности, потому что при первой же неудаче он моментально реализует свое право – не хотеть это больше делать». Доходит просто до абсурда. С каждым днем пропадает способность сопротивления (абсолютно всему) иногда проявляются внешние недовольства, но все ограничивается только словами. Нынешнее поколение научено только нытью и острословию и то на примитивном уровне, а сделать что-то реальное, не в состоянии.

Подросток, считающий себя личностью, не может проснуться по будильнику и без помощи мамы. Бывает, что без посредника в лице мамы подростки не способны даже общаться со своим тренером. При малейшем напряжении или трудностях в тренировочном процессе, а также в воспитательных моментах очень удобно спрятаться за маменькину спину и ждать, чтобы она решила все проблемы. И самое интересное, что сами мамы (охотно критикуя и высказывая свое мнение) не могут решить проблему и чаще всего все заканчивается разрушением многолетнего труда под воздействием краткосрочных эмоций. А как же может быть иначе, когда собственные родители сами приписывают своим детям отрицательные качества, навешивают ярлыки и внушают им рабское поведение. Лишь бы их исключительное дитя не испытывало стресса и негативных эмоций. Все должно быть только со знаком плюс и для удовольствия. Это очень удобно для такого сорта родителей.

Читать далее…

О некоторых опасностях ….

В этой статье хочу представить вашему вниманию наиболее распространенные препятствия на пути спортивного роста. Написанное ниже относится как к спортсменам, так и к тренерам. Разумеется, это далеко не полный список, но основные пункты обязательны для исправления. Это конечно для тех людей, у кого есть цель добиваться реальных результатов, а не топтаться на одном месте, обманывая себя, а также тех, кто не хочет быть обычным наблюдателем чужих достижений.

1. Отсутствие привычки трудиться. Все сводится к эмоциям и получению легкого результата. Это порождает лень и эгоизм и чем больше это явление поддерживает неумелый тренер и беспечный родитель, тем более нереально обратить этот процесс в другую сторону, в сторону достижения реального результата. Спорт – это не развлечение и нельзя здесь гоняться только за положительными эмоциями. Конечно, спорт должен доставлять радость, но эта радость должна чувствоваться от проделанной работы и полученного в результате этого конкретного достижения. Таким достижением должна быть выполненная задача, поставленная тренером. Об этом я писал ранее.

2. Большой опасностью в развитии во все времена является убежденность как тренера, так и спортсмена в необходимом уровне знаний (первый случай) или подготовки (второй). Человек уверен, что этого достаточно и пользуется одними и теми же приемами, методами и знаниями, не видит в этом ничего плохого. Но как известно, мир не стоит на месте и нет предела совершенству. Те методы, которые работали вчера, сегодня могут приводить к обратному эффекту. Поэтому, останавливаясь в развитии и поиске нового, такие люди лишают себя перспектив и на фоне постоянно меняющихся условий жизни, неизбежно начинают деградировать, что приводит к ухудшению результатов.

3. Отсутствие критического отношения к себе. К своей проделанной работе, к прочитанному, к неудачам своих воспитанников. Этот момент еще больше усугубляется со стороны некоторых родителей, которые пытаются всячески сгладить неудачное выступление своего ребенка, чем меняют у него отношение к проигрышам. Отсюда возникает нечувствительность к своим недостаткам (недостатку знаний, опыта, труда, выступлений…). Здесь, как и в любом явлении, нужен баланс. Нельзя быть и слишком чувствительным, поскольку это приведет к самобичеванию. Нужно вырабатывать в себе здоровую самокритику. Способность к самокритике присутствует у тех людей, которые трезво смотрят на жизнь и не прибывают в иллюзии.

Читать далее…

Коротко о благодарности

Существует мнение, что работа учителя, тренера, да и вообще работа педагога – это неблагодарный труд. Не могу согласиться с этим утверждением на все сто процентов. Если смотреть на благодарность как на внешнее проявление обратной реакции ученика к учителю, то возможно так и получается. Но давайте взглянем на ситуацию немного под другим углом.
тренерПедагогический труд – это труд в социальной сфере, т.е. связанный напрямую с людьми. И по моему мнению, выбирая эту профессию, человек должен отчетливо понимать и все минусы этой деятельности. Этой фразе соответствуют те «педагоги», которые еще не познали истину и хотят уже сейчас видеть и ощущать благодарность в виде понимания, сочувствия, приятных слов, признания и прочей требухи от своих воспитанников или родителей. А они (воспитанники) в большинстве, как и родители просто не способны на это. Они не могут оценить работу педагога, находясь на своем уровне развития. А те жалкие попытки судить работу тренера по внешним проявлениям или со слов ребенка, никакого отношения к пониманию деятельности тренера просто не имеют. Это может сделать такой же или более профессиональный педагог. И только. На практике же в основной массе случаев мы можем встретить как раз сопротивление и негативные эмоции. И это тоже объяснимо и в принципе заложено в природе роста и развития. Вот и не хотят ТАКУЮ благодарность видеть, а точнее сказать, ощущать на себе большинство нежных и незрелых «тренеров» или учителей. А ведь воспитание – это длительный процесс. «Воспитание – спокойное, кропотливое дело мудрых людей, дело, результаты которого сказываются через десятилетия….» – В. Сухомлинский. И здесь даже вопрос не в благодарности, а в ощущении своего предназначения, своей миссии. Если человек это четко ощущает, то никакая благодарность ему не нужна. Он живет содержательной и насыщенной жизнью, правда очень сложной, но всегда имеющей смысл, выходящий далеко за пределы своих личных или семейных потребностей. А если говорить о благодарности, то она придет с другой стороны. Истинное наслаждение получаешь, когда видишь, что в результате твоих действий улучшается жизнь другого человека. И я сейчас не о положительных эмоциях и ощущении счастья. Бывает, что эти изменения настолько незаметны, что только учитель или тренер способен их увидеть. Но со временем они выходят на поверхность и это уже заметно окружающим. И спустя время, уже сам воспитанник, находясь на другом уровне развития, осознает…. и хотя бы мысленно, благодарит своего наставника (в большинстве случаев за то, чему сопротивлялся). Почти все осознают. Лично я многие ситуации понял лишь годы спустя, за что очень благодарен своему отцу-тренеру. А как тогда «фыркал» и сопротивлялся. Аж стыдно становится. И по-настоящему счастлив, что в те моменты он проявил мудрость и настойчивость в воспитании.
Истина в том, что только отдавая, ты чувствуешь себя человеком. А если вам нужна благодарность для самоутверждения, советую задуматься, на своем ли вы находитесь месте. Истинное предназначение не нуждается во внешних стимулах, оно питается совершенно на другом уровне.

Администратор

+380933204025




Рейтинг блогов

Рейтинг блогов

Участник ePochta Blog Rating