Чи є у вас страхи, пов’язані з акробатикою?
ПИТАННЯ 3
Передмова.
Кілька років тому мені трапився сюжет про суміжний з акробатикою вид спорту (спеціально не буду уточнювати), де одна з мам із гордістю розповідала, що раніше, коли її дитина вчилася робити фляк, вона виконувала його на маті й постійно билася головою об підлогу, через що їй було боляче. А тепер ця організація придбала надувну акробатичну доріжку — і битися головою стало не боляче. Далі звучали слова подяки тренеру та керівництву клубу.
Мені потрібно коментувати цей ЖАХ, чи вам уже все стало зрозуміло?
Для тих, кому не зрозуміло, спробую пояснити, як завжди, на пальцях.
У адекватних батьків подібні ситуації й викликають страх та побоювання, пов’язані з акробатикою.
І це правильно. Неправильне інше: до такого результату призводить цілий ланцюжок неправильних дій батьків, пов’язаних із неправильним розумінням питання №1 і питання №2, а далі — з неправильним вибором клубу та тренера.
Одразу хочу зазначити, що акробатика — це складнокоординаційний вид спорту, тому ризик отримати травму тут дещо вищий, ніж, наприклад, у шахах. Але це зовсім не означає, що травма обов’язково буде. До того ж травма травмі різниця. Це теж бажано розуміти.
Так от, у справжнього професіонала ЗАВЖДИ на першому місці буде стояти ЗДОРОВ’Я дитини. І не тому, що він такий хороший і дуже любить дітей (хоча це теж одна з важливих характеристик), а тому, що хвора або травмована дитина не зможе нормально тренуватися, повноцінно розвиватися і, як наслідок, не зможе реалізувати свій природний потенціал — показати максимум того, на що здатна.
АЛЕ НАВІТЬ ЦЕ НЕ НАЙГОЛОВНІШЕ.
Зараз відкрию СЕКРЕТ, про який «тренери від Бога» та горе-батьки інколи навіть не здогадуються.
Що для вас найважливіше під час вибору тренера?
ЗАПИТАННЯ 2
Через неправильне розуміння природи спорту, описане в першому дописі, виникають і неправильні ОРІЄНТИРИ під час вибору тренера — людини, яка має виховувати й розвивати дитину в умовах спортивних вимог.
Колись я писав статті про відсутність у нашому суспільстві культури взаємовідносин у спорті та про індивідуальний підхід до дитини. Якщо вам цікаво, можете знайти й прочитати.
Абсолютно правильний запит більшості батьків — уміння тренера знайти підхід до дитини. АЛЕ при цьому часто обирають «тренерів», які вміють красиво говорити, створювати потрібне враження про себе й надавати саме ту інформацію, яку ви ХОЧЕТЕ почути.
Проте створювати враження професіонала та бути професіоналом — це різні речі.
Із великим жалем констатую: більшість сучасних тренерів обирають «здаватися», а не «бути». Тому що «бути» — це важка, тривала й системна робота над собою. Більшість же — як сімей, так і тренерів — прагне швидкого результату.
Спробую дуже коротко й простими словами пояснити, що насправді означає «вміння знайти підхід до дитини».
ПРОВЕЛИ ДОСЛІДЖЕННЯ!!!
Місто: Дніпро
Тривалість: 3 місяці
Охоплення: понад 2000 осіб (особиста взаємодія, бесіди)
Зворотний зв’язок: 54 особи (2,7%)
Уже можна зробити перший висновок щодо залученості та бажання батьків щось ЗРОБИТИ для розвитку своєї дитини.
Проте є свідомі й відповідальні люди, яким ми дякуємо за участь. Саме вони допомогли нам виявити проблеми, потреби, бажання та прагнення сучасних батьків у сфері нашого виду спорту — АКРОБАТИКИ.
Далі я послідовно публікуватиму результати з коротким аналізом відповідей для кращого розуміння ситуації.
ЗАПИТАННЯ 1 (наведене на зображенні)
Перший висновок: більшість батьків прагнуть розвитку дитини, використовуючи спорт як засіб для досягнення цієї мети. Це правильний запит. Проте з наступних відповідей чітко видно, що більшість дорослих зовсім не розуміє природи спорту — і це другий висновок.
ПОЛЮБИТИ БІЛЬ ТА ДИСКОМФОРТ
Спортсмен як на тренуваннях, так і на змаганнях очікує відчути себе тим чи іншим чином.
Будь-яка невідповідність між тим, що він очікував відчути і тим, що відчув, викликає певні емоції. Які, своєю чергою, визначають його ставлення до цієї новизни. Якщо він має хороше ставлення до дискомфорту, він продовжить боротьбу, якщо навпаки – він зупиниться, навіть коли чисто біологічно він зможе змагатися далі.
Хороше ставлення можна і потрібно виховувати на тренуваннях, створюючи для спортсмена незручні та складні умови.
Наприклад, вимагати стрибати те, що страшно, продовжувати виконувати вправу, коли дитина втомилася, тренуватися з додатковим навантаженням та ще безліч дуже дискомфортних прийомів. 
Але як же так? – скажуть сучасні “психологи” і “всезнаючі” мами – ви ламаєте дитячу психіку. Що ж за нелюд ваш цей тренер? Він зовсім не любить дітей. І іншу хрень із розряду “виховувати в абсолютному коханні“.
На жаль, багато хто не розуміє природу спорту, обманює спочатку самі себе, а потім тренери батьків, батьки своїх дітей і в останніх створюється не правильне ставлення до спорту. І коли приходить переломний момент, дуже багато дітей не можуть пройти цей бар’єр саме психологічно і кидають спорт (і це я про здібних та мотивованих спортсменів).
Щоб виховати хороше ставлення до дискомфорту, потрібно полюбити біль у будь-якому її вигляді, але перш за все, треба подолати стереотипи нашого суспільства та опір сім’ї та родичів.
Кому це вдається, той має шанс стати чемпіоном. Бо чим більшого дискомфорту чекає спортсмен від тренувань та змагань, тим більше він зможе витерпіти, а це призводить до покращення результату.
А тепер згадаємо, що ми зазвичай говоримо своїй дитині, коли їй важко? Не хвилюйся, потерпи і далі буде легше, він чекає комфорту в майбутньому, а отримує ще більший дискомфорт. Далі ви знаєте, що відбувається.
А чого ви очікуєте, якщо з самого початку брешете дитині і формуєте хибне ставлення до навантаження?
Але хто я такий, щоб вас повчати?
Ви ж самі все знаєте.
СЕНС спорту або чому його кидають!
Чи знаєте ви, що до 13 років 70% дітей ідуть зі спорту?
Окрім проблем державної системи, фінансів, навантажень (як фізичних, так і психологічних), травм, стосунків із тренером та інших, є одна, яка перетворює дитячі очікування та натхнення на самому початку на пародію на успіх наприкінці, та небажання продовжувати цим займатися.
Як правило, коли дитину приводять у спорт, батьки погоджуються, що їй буде дискомфортно, але це зовсім не гарантує, що вона витримає тиск спортивних вимог і тим більше, що захоче це робити.
Перекладаю зрозумілою мовою. Коли у батьків на умі тільки медалі та результат, для дитини це не має взагалі жодного СЕНСУ, особливо в ранньому віці. Для неї шоколадка наприкінці змагань значить більше, ніж медаль чи розряд.
Саме відсутність сенсу не дає можливості більшості дітей долати труднощі та рости над собою. Особливо під тиском зовнішньої мотивації, про яку я писав у минулому дописі.
А тепер, угадайте, хто створює (або не створює) сенс для дитини в заняттях спортом (доволі суворій діяльності для дитячого організму і тим паче психіки), коли вперше приводить її до спортзалу?
Присікаючи ваше бажання як зазвичай скинути всю відповідальність на тренера, напишу, що завдання тренера — ДОПОМОГТИ досягти поставлених цілей, сенс яких має не просто добре знати спортсмен, а ще й сильно відчувати його (сенс).
Вчинки з відчуттям сенсу ведуть до цілісності. Але звідки вам про це знати?
І якщо деякі батьки бачать сенс спорту тільки в завоюванні медалі, проходьте повз спортзал. Вам і вашій дитині тут не місце, особливо в нашому клубі.
ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Творення
Частина 3. Творення.
Щоб виховати творця, що приносить користь собі у житті та оточуючим, треба розпочати з першого правила. Не дозволяти дитині проводити багато часу вдома. Її треба привчати до соціального життя з дитинства. Прогулянки в колясці, ігри на дитячих майданчиках, дитячий садок, походи в гості та прийом гостей у себе тощо. Світ дитини не повинен обмежуватися стінами кімнати, він повинен бути набагато ширшим. Чим більше дитина перебуватиме вдома, тим більше вона замикатиметься в собі і житиме у своєму внутрішньому світі, у своїх ілюзіях, що не мають нічого спільного з реальним світом і навколишньою дійсністю.
Творення – це творчість зі знаком плюс і це теж треба правильно виховувати. Нагадаю, що дитина в ранньому віці виховується наслідуванням. Вгадайте, на кого вона дивиться насамперед і копіює не лише поведінку, а й звички? І якщо батьки кидають на життя досить похмуру тінь, ні про яке творення не може бути й мови. Тут знову доречно буде згадати Макаренка: «Творча праця абсолютно неможлива у тих людей, які до роботи підходять зі страхом, які бояться відчуття зусилля, бояться, так би мовити, трудового поту, які на кожному кроці тільки й роблять, що розмірковують, як би швидше позбутися роботи і почати щось інше. Це інше здається їм симпатичним, допоки вони за нього не взялися».
Чи багато батьків можуть показати дитині свої творчі успіхи? Привести до себе на роботу і показати результати свого творчого творення, тим самим показавши приклад і започаткувавши виховання цієї позитивної якості у дитини. На жаль, таких випадків не так багато і причина в основному, це людина, що збилася зі СВОГО шляху. Тому що свій шлях сповнений творчості і творення і це стосується абсолютно будь-якої праці, навіть шевця. Звідси випливає простий висновок. Насамперед, основні зусилля батькам треба докласти, щоб якнайшвидше знайти себе і свій шлях і почати бути творцем у житті. А формування цієї якості у дитини не змусить на себе довго чекати. А поки цього не сталося (у тих людей, хто шукає себе) треба вже сьогодні вчитися виявляти свій творчий потенціал у тій роботі, яка є зараз. Багато хто недооцінює важливість цього, мовляв, ось коли знайду свою справу, тоді творча енергія попре сама і все почне виходити само собою. Чи не почне. Потрібно вміти цю енергію переводити в практичне русло, на благо, інакше знака плюс не вийде. Для цього необхідно мати певні навички та вміння. Тому вчитися треба прямо зараз і в тій точці, де ви перебуваєте в даний момент.
Крім свого особистого прикладу (основного), існує потужний інструмент як для дітей, так і для дорослих для виховання цієї цінної якості та ім’я йому – спорт. В черговий раз прошу не плутати і розуміти різницю між спортом і цим способом життя та фізкультурою чи фітнесом, де стоять зовсім інші цілі та часто протилежні. На підтвердження своєї думки наведу висловлювання на цю тему найсильнішої людини планети (свого часу) – Юрія Власова. Великий спорт – одна з форм пізнання. Для самого спортсмена тренування – це процес нескінченного оновлення і перетворення та насамперед виховання почуттів. Пройшовши цю школу успішно, людина стає по-справжньому готова до життя та її випробувань, а значить вона стає творцем!
ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Гра
Частина 2. (Гра)
Скільки батьків організовують ігри для своїх дітей? А скільки цими іграми керують?
Адже гра має важливе значення в житті дитини. Яка дитина у грі, так вона і працюватиме. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі. Макаренко писав: «Для того, щоб керувати грою дитини та виховувати її у грі, батьки повинні добре подумати над питанням про те, що таке гра і чим вона відрізняється від роботи. Якщо батьки не подумають над цим питанням, не розберуться в ньому як слід, вони не зможуть керувати дитиною і будуть губитися в кожному окремому випадку, швидше псувати дитину, ніж виховувати».
Слід знати, що гра проходить кілька стадій розвитку, й у кожної стадії потрібен особливий метод керівництва. Перша стадія – час кімнатної гри, час іграшки. Іграшки бувають наступних видів: іграшка готова (машинка), напівготова іграшка (розбірні моделі), іграшка-матеріал (пластилін). Друга стадія – це спільна гра з іншими дітьми (дитячий майданчик, дитячий садок). Третя стадія – спільна гра-діяльність групи, коли дитина частина колективу (школа, спортивна секція). На всіх трьох стадіях розвитку гри вплив батьків має велике значення. І розподіляється так – перша стадія перебуває під повним контролем і управлінням батьків, друга – від батьків потрібна, передусім, увага, оскільки контроль і управління починають ставати більш слабшими. На третій стадії керівництво грою не перебуває у руках батьків, воно передано шкільній чи спортивній організації, але в батьків залишаються великі можливості для правильного впливу на характер дитини.
Докладніше зупинимося на першій стадії. Завдання батьків такі: щоб дитина дійсно грала, складала, будувала, комбінувала; щоб не бігла від одного завдання до іншого, не закінчивши першого; щоб кожну іграшку дитина берегла, зберігала і правильно ставилася до неї. У іграшковому царстві завжди має бути повний порядок, повинно проводитися прибирання.
Треба вміти організувати та захопити грою свою дитину. Це дуже важливо, саме тут лежать витоки формування правильних бажань. Не менш важливим моментом на стадії розвитку дитини є допомога в реалізації цих бажань. Ще раз хочу наголосити, не дати готовий результат, а саме допомогти досягти його. Батьки тут виступають у ролі помічника, а не улагоджувача дитячих примх. Як я вже писав раніше у своїх статтях, бажання потрібно виховувати, особливо якщо ви хочете, щоб у дитини виникали правильні бажання. В іншому випадку, якщо ви цього не робитимете, то ви розриваєте зв’язок дитини з собою. Роблячи це постійно (не даючи їй те, що вона хоче і це не про іграшку), ви остаточно переконаєте свою дитину в непотрібності її бажань. Відбувається класичне знецінення людини (не формується повага і любов до себе, на корені знищується почуття власної гідності, не розвивається воля і багато чого відбувається «цікавого») і, зрештою, дитина, стаючи підлітком, повністю втрачає себе. До цього віку вона повністю розучується хотіти.
Другою небезпекою в цьому випадку є те, що така дитина (підліток), яка не навчилася «виконувати» свої бажання, виконуватиме чужі. І в умілих руках буде заручником такої несвободи тривалий час. І ще зовсім невідомо, чи виникнуть умови у подальшому житті, за яких станеться потрібний імпульс. Запобіжником, щоб уникнути трагедії, є справжня турбота про дитину, шляхом правильного виховання її в ранньому дитинстві та справжня турбота про її майбутнє.
P.S. У доросле життя дитина повинна увійти підготовленою і початок цієї підготовки – гра!