Акробатика в Днепре и Запорожье

Підсумок неправильного виховання такий: син, що подорослішав, не хоче спілкуватися зі своєю матір’ю.

Щоб сталася така ситуація (на жаль, їх зараз багато) треба ще сильно докласти зусилля.

Це результат бездумного виховання і покаліченого дитинства через обмеження волі чи надмірну свободу, через придушення чи обмеження волі, через постійне порушення особистих кордонів, через недозоване почуття любові та гіпертурботу, через надмірне вихваляння неіснуючих якостей з метою заслужити ще більше любові у відповідь, за спробу реалізації через дитину своїх нереалізованих бажань, через абсолютний егоїзм, заснований на страху самотності, через невиховання чоловічих якостей, а виховання зручності, через абсолютну непідготовленість до дорослого та самостійного життя, через спроби знецінити мрії та бажання, а також спроби знецінити почуття власної гідності, через нескінченне почуття провини та ще багато чого.

На жаль, умови сучасного життя диктують тренд ліберального виховання, де потреба прояву чоловічих якостей пропадає з кожним днем. Вседозвільні права, комфорт і захищеність створили умови, за яких сам соціум виконує для жінки роль чоловіка. Виховувати бійця (у всіх сенсах цього слова) та мужика просто неактуально.

Така ситуація дуже пагубно впливає на всі сфери життя як соціуму, так і сильної половини людства. За всіма зручностями, що затьмарили очі сучасних матерів, ніхто не помічає одну важливу істину – чоловічий початок, який стрімко знищується. Виховати біологічну зручну іграшку всупереч призначенню та Божественному задуму не просто великий гріх, з величезною ціною, а надійний спосіб зіпсувати собі життя, а відмова від спілкування, це ще найм’якший підсумок, який чекає на таку матір.

На жаль із дочками ситуація анітрохи не краща.

Виправити подібне становище можна лише щирим покаянням і, нарешті, зайнятися собою та своїм життям по-справжньому.

За словами мудрої жінки з науковим ступенем: «Цікавість – у цьому успіх людини».

Я повністю підтримую такий висновок і можу додати, що це почуття також підлягає правильному вихованню, як і описані раніше.

Ключовим моментом для батьків є не заважати, не гальмувати і не перешкоджати прагненню пізнавати світ, що властиво кожній дитині. З моменту, коли дитина починає говорити і в неї виникає мільйон питань щодня, найстрашніший гріх, це відмахуватися від неї зі словами «відчепись» або «не заважай, я зараз зайнятий (а)». Подібні фрази та поведінка батьків (людей, від яких дитина залежить і з яких бере приклад) вбивають на корені зачатки цікавості у маленької людини. Якими б зайнятими чи втомленими не були батьки, необхідно знайти можливість заповнити цю важливу потребу дитини.

Не секрет, що у житті часто доводиться робити нецікаві речі та виконувати нецікаву роботу. Друге завдання батьків (архіважливе) – це вилізти зі шкіри, але створити умови і так організувати життя своїй дитині, щоб те, що є для неї катуванням та нещастям, було страшним задоволенням. Зробити це не так складно, як здається на перший погляд, але для цього буде потрібна справжня увага та цікавість вже до життя дитини від батьків.

Ось найзагальніші робочі рекомендації з цього приводу. Насамперед треба максимально простими словами (образами) дати розуміння для чого це потрібно. Наприклад, дитина не хоче вчитися (там друзі, ти там дізнаєшся про такі речі, про які не зможеш дізнатися вдома, там спеціальні люди, які вміють зацікавити тощо), не хоче ходити на тренування (там спеціальні люди, які можуть тебе навчити робити сальто, сидіти у шпагаті, бути сильним та допоможуть виграти медаль і стати чемпіоном тощо).

Тут, щоправда, для деяких “всезнаючих” батьків, виникає невелика проблема. Треба, в очах дитини, поставити вчителя чи тренера вище за себе. А значить передати кермо управління власними дітьми в їхні руки і утриматися від спокуси, постійно втручатися в цей процес. Для такого сорту людей це неймовірно важко. Але якщо ви дійсно любите свою дитину і бажаєте їй щастя, то доведеться це зробити.

Заради справедливості, слід зауважити, що адекватні та мудрі батьки саме так і роблять, чим зміцнюють власний авторитет в очах дитини, оскільки забезпечують тим самим справжню турботу про неї, передавши її до рук справжнього професіонала.

У висновку цієї статті та циклу статей на цю тему хочеться написати: якщо самі не можете стати цікавою людиною для своєї дитини (це не обов’язково, але бажано), шукайте таких людей поза сім’єю і намагайтеся зробити так, щоб ваша дитина якнайчастіше контактувала з ними. Абсолютно зрозуміло, що стати успішним, цікавим і прикладом для наслідування у всіх сферах життя не під силу одній людині, і цього не треба прагнути. Але забезпечити оптимальні умови виховання для своєї улюбленої дитини (дітей) під силу кожному.

Чого всім і бажаю!

Колись я писав пост про відсутність орієнтирів у нашому суспільстві. Думка була спрямована більше на підлітків, які стоять перед вибором подальшого життєвого шляху, але для дітей молодшого віку ця тема є не менш важливою. Справа в тому, що якщо не зникли, то правильних прикладів для наслідування зараз стало набагато менше, ніж має бути. Різноманітність варіантів за нинішніх часів дуже мізерна, а це найважливіший фактор впливу, оскільки дитина виховується виключно наслідуванням.

У зв’язку з цим батькам необхідно знайти такі приклади в дитинстві дитини і плюс до цього, ще й самим стати подібним прикладом. Щоб хлопчик не тільки відчував гордість за свого тата, а ще й хотів бути схожим на нього.

Необхідно пам’ятати, що поганий приклад заразливий, а щоб виховання було правильним, ставку необхідно робити на красу.

Ось що писав на цю тему відомий на весь світ спортсмен Юрій Власов: «Без відчуття прекрасного життя значною мірою залишається замкненим для людини, відбиваючись у його свідомості вже виключно як убога та примітивна».

А ось слова не менш відомого педагога О.С. Макаренко: «Прагнення до краси, що міцно закладене природою в кожній людині, є найкращим важелем, яким можна повернути людину до культури. Бити на красу, значить, бити безпомилково. Краса – наймогутніший магніт і приваблює не лише гарне обличчя чи постать людини, а й гарний вчинок, гарний спектакль, гарний концерт, вишивка і навіть гарний картонний солдат».

Недарма ми цитуємо висловлювання великих людей, захоплюючись красою їхньої думки, а також красою їхнього творіння. Складно уявити, щоб дитина в глибині душі прагнула прожити своє життя, лежачи на дивані з пляшкою пива перед телевізором, але іноді, у найзапущеніших випадках придушення волі, вона повторює цю потворну долю і буває так, що навіть не хоче нічого міняти. Я вже писав про виховання правильних бажань і приклад виховання неправильного бажання. Так спотворити життя дитині може лише людина, яка втратила свій зв’язок із прекрасним.

Виховання прекрасної людини, на думку найпопулярнішого та найулюбленішого вчителя Василя Сухомлинського виглядає так:

«Справжнє виховання – це виховання культури потреб, духовних запитів, бажань. Виховайте у дитини духовну потребу працювати, потребу вчитися, потребу насолоджуватися мистецтвом, і ви виховаєте прекрасну людину». Або ось: «Важливо викликати хвилювання, переживання, пов’язане із власним добрим вчинком».

Рецепт простий до неподобства: хочеш, щоб твоя дитина гарно розмовляла – сам розмовляй красиво; хочеш, щоб діти не робили поганого – роби більше красивих і правильних вчинків і так далі за списком. Це ж правило застосовується і почуттів та їхнього вираження. Невихованість у прояві як позитивних, так і негативних почуттів, прямо відбивається на поведінці дитини. Завжди пам’ятайте, що у молодшому віці дитина дивиться на батьків 24 на 7. А до 5 років відчуває матір та всі її переживання та сприймає їх як свої. І тут кожен вибирає сам, чим і в якій кількості «годувати» свого коханого малюка.

P.S. Твоє особисте прагнення до краси прямо пропорційно відображатиметься у твоїй дитині!!!

Відчуття міри нерозривно пов’язане із почуттям гармонії. У людини з розвиненим (вихованим) відчуттям міри завжди врівноважене та гармонійне життя.

Наш всесвіт багатомірний і містить всю повноту інформації про самого себе.

Процес еволюції виглядає так: матерія перетворюється по мірі розвитку.

Міра – зумовлена ​​Богом багатовимірна матриця можливих станів і перетворень матерії, збережена інформація про всі процеси; зокрема інформація про минуле та зумовлену спрямованість їх перебігу, тобто про причинно-наслідкові обумовленості у їх пропорційності.

Людина сприймає та пізнає світ (матерія-інформація-міра) виділяючи з цілісності приватні явища та об’єкти. Процес пізнання в загальному вигляді можна уявити так: у кожного явища є образ, цей образ наділяється словом, людина вимовляє це слово іншій людині, в якої виникає свій образ, яким вона пояснює певне явище. І якщо слово правильно описує образ, то пізнання людиною конкретного явища вважатиметься повним. Слово в цьому контексті є тим заходом, завдяки якому виникає повнота образу.

Завдяки мірі, людина здатна стати на правильний світогляд для того, щоб правильно розуміти навколишній світ і правильно приймати рішення, а також усвідомлено діяти в оточенні.

Аналогічний процес відбувається у вихованні та вираженні почуттів. Раніше я писав про точність вираження почуттів словами, чому також потрібно вчитися та навчати своїх дітей. Потрібно вміти підібрати такі слова, які б повною мірою висловлювали певне почуття, щоб у людини виникла повнота образу.

Але вміти точно висловлювати свої почуття словами, це половина справи. Набагато важливіше вміти цими почуттями керувати, щоб не бути рабом своїх інстинктів, надмірно виявляючи те чи інше почуття.

У вихованні дітей, у цьому контексті, на перший план виходить уміння вчасно зупинитись. Цьому треба вчити завжди і скрізь: у їжі, вчинках, почуттях, бажаннях, словах. В іншому випадку, цитуючи педагога-новатора О.С. Макаренко, відбувається таке: «Як легко у світі отруїти людину: той кохання прийняв зайву дозу, той жалю». Будь-які надмірності ведуть до розвитку байдужості, апатії та деякої розчарованості, не кажучи вже про непомірну вимогливість. Зрештою, це може стати причиною прямого нещастя, коли в самостійному житті не стане тата і мами і ці потреби не можна буде задовольнити.

Тут дуже важливо звернутися і до батьків, оскільки слід завжди пам’ятати, що дитина виховується наслідуванням, тому прояв батьківських почуттів потребує великої культури.

Загальновідомо, що діти тонко і гостро відчувають і брехню, і прояв великого, глибокого і щирого почуття підйому, радість чи страждання. Емоційна нестримність батьків пагубно впливає на дитину.

«Завжди володіти своїми почуттями та пристрастями (відчувати міру), ніколи не втрачати основну мету та деталі – у цьому полягає вміння виховувати» – А.С. Макаренко.

Підсумок виглядає приблизно так (думка сучасного відомого українського філософа): чутлива людина завжди відчує, що щось не так і замислиться. Про що це каже? Що в неї розвинене почуття міри, а отже, десь у її житті чогось більше міри чи навпаки, не дотягує до її особистої норми. Ну а далі, в результаті застосування розуму, людина здійснює усвідомлене коригування (управління) своїм життям на благо собі та оточуючим.

Отже, висновок. Непідготовленій дитині не можна давати право вибору, щоб уникнути заподіяння шкоди самому собі. Це право (по-хорошому) треба ще заслужити і далеко не кожен дорослий здатний зробити правильний вибір у тій чи іншій ситуації. А що говорити про дитину?

Упевнений, знайдуться батьки, не згодні з моєю думкою, а будуть і такі, що у дворічному малюку побачать особистість з великої літери і критикуватимуть мене на тему свободи волі та обмеження прав дитини. Але ось вам простий аргумент. Візьмемо тему спорту та вибору спортивної секції. Щоб у дитини була можливість вибрати те, що вона хоче, вам необхідно надати їй, скажімо, всю палітру видів спорту. Впевнені, що можете це зробити? Думаю ні. Щоб спробувати все – життя не вистачить. У цьому одразу бачимо обмеження права. Тепер про волю. У 100% випадків, віддати маленьку дитину в той чи інший вид спорту, вирішує батько, виходячи зі своїх поглядів та переконань (дуже часто помилкових), насамперед віддають у той вид спорту, який подобається безпосередньо батькові (-ам). Спробуйте віддати свою дочку на сумо, штангу чи шахи, якщо вам подобається художня гімнастика. Ось і вся свобода для дитини. І так відбувається у всіх сферах життя.

На мою думку, насамперед треба вчити оцінювати наслідки, а там він уже сам зробить правильний вибір. І починати слід з елементарних речей. Для цього використовується той самий метод виховання, який розглядався раніше. Спосіб створення образу. Намалюйте дитині образ наслідку зробленого вибору, щоб вона змогла це уявити, і вона сама зрозуміє, що їй обрати. Але не сподівайтеся, що це вийде легко та з першого разу. Це нешвидкий процес. Однозначно дитина спочатку помилятиметься і тут виникає ключовий момент. Ваше завдання дати відчути наслідки цього вибору. Не виявити жалість і позбавити його цього почуття, а навпаки виявити деяку стійкість і все-таки дозволити йому зазнати певного дискомфорту внаслідок наслідків неправильного вибору.

Ось тут, завдяки вашій стійкості, закладатиметься фундаментальна річ, про яку я писав раніше. Вміння розрізняти. Вміння розрізняти ДОБРО та ЗЛО. Нагадаю, що різноманіття почуттів збільшує шанси «почути» своє внутрішнє Я. А людина, яка знайшла себе і виконує своє призначення – це творець, який творить добро.

На жаль, навіть після прочитання цієї статті, мало хто по-справжньому замислиться над такою життєвою дрібницею як дитячий вибір і ще менше зробить конкретні кроки у бік правильного розвитку своєї дитини в процесі виховання. Щоб зрушити ситуацію з мертвої точки, постараюся дати найпростіше уявлення (образ) для батьків, що пояснює важливість цього моменту.

Якщо уявити шлях, то вибір стоїть посередині шляху. За його спиною знаходиться бажання, на підставі якого і здійснюється той чи інший вибір (пам’ятаєте, я писав, що правильні бажання треба виховувати, тож вибір тут виступає як інструмент виховання), а попереду (якщо грубо висловитися) похвала чи покарання за свій вибір.

Так от, якщо все зроблено правильно: сформовано правильне бажання, на підставі його зроблено правильний вибір, то вам ніколи не доведеться карати свою дитину.

Кожну секунду нашого життя ми робимо вибір (усвідомлено чи ні), але перш ніж давати дитині це право, треба переконатися, що вона зможе цим правом скористатися та правильно його реалізувати. Сподіватися, що це станеться само собою – дуже безвідповідально та недалекоглядно. Цьому треба вчити. Насправді головні основи виховання закладаються до 5 років, і те, що ви зробили до 5 років, – це 90% всього виховного процесу.

Оскільки в людині з’єднуються два початки – тваринне і божественне, то й вибір людини відбувається виходячи з цих обставин. Якщо звернутися до статистики, то найчастіше вибір відбувається несвідомо під впливом інстинктів. Тут немає жодної свободи вибору (хоча багатьом так не здається «що хочу, те й роблю»), тому що людина у цій ситуації повністю перебуває під владою свого тваринного початку. Свобода починається там, де на перший план виходить воля, а це вже духовна складова, з усіма властивими їй «атрибутами». Цій темі буде присвячено окремий пост. Так от, щоб свобода вибору справді відповідала своєму визначенню, вона має бути правильно вихована.

При цьому батьки зобов’язані пам’ятати, що кожна людина повинна входити в життя, вміючи чинити опір шкідливому впливу. Тому потрібно не оберігати дитину від шкідливого впливу, а вчити робити правильний вибір на самому початку, щоб не доводилося потім вчити чинити опір цьому впливу.

«Право вибору (хочеш ходити – ходи, не хочеш – не ходи) у вихованні дітей завдає величезної шкоди формуванню особистості, тому що за першої ж невдачі, дитина моментально реалізує своє право – не хотіти це більше робити» – А.С. Макаренко. У занедбаному вигляді – це перетворюється на примху. Ось що про це писав спортивний психолог Г. Горбунов: «У дитинстві примха – це спосіб досягти від дорослого бажаного. Але при цьому бажане не завжди зрозуміле для дитини і коли вона сама не знаючи, чого хоче, змінює одне бажання на інше, вони перетворюються на примху. Особливо виразний каприз у розпещеної дитини, коли вона втомилася або хворіє.

Розвиток людини відбувається у кілька етапів усвідомленості. У найзагальнішому варіанті це виглядає так: молодший вік супроводжується примітивним рівнем усвідомленості, де переважають інстинкти, в середньому віці відбувається ламання існуючих цінностей та переосмислення життя (тут виявляються задатки цільної особистості, які потрібно ще вміти побачити), у «дорослому» віці людина робить усвідомлений вибір з огляду на наслідки.

Не можна забувати про природу людини та спосіб влаштування психіки. Підсвідомість завжди вибиратиме найменш енерговитратний варіант, за принципом збереження енергії (тут працює інстинкт збереження виду) і якщо стоїть вибір, то йде він шляхом найменшої напруги. Саме так і вибирає дитина. Так влаштована психіка. Але з розвитком усвідомленості набирає вага воля і свобода волі. Це (як говорилося раніше) духовна складова людини з властивими їй розумом, аналізом, наслідками та іншими аспектами. Вибір у цьому разі спирається на суму цих «речей».

Висновок дуже простий. Але про це у наступному пості.